Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 161

Чу-Чін, видершись на неї, рвучко — раз і другий — лизнув її в щоку, по тому забіг до будуару пані Роял. Чудову фіолетову сукню заплямував геть — зверху донизу. Емілі подумала, що ставлення пані Роял до цього песика є справедливим і що якби вона, Емілі, була йому господинею, то він був би краще вихований. Але панна Роял не дорікнула йому жодним словом. Емілі почувалася трохи ніяково, бо панна Роял привіталася з нею хоч і люб’язно, а втім, досить холодно.

— Може, зайдете до вітальні й присядете? — запросила вона.

Зайшли до вітальні. Панна Роял посадовила Емілі на м’яке, зручне крісло, а сама зайняла високий, з твердою спинкою, стілець. Емілі, чуйна і вразлива, зауважила вибір стільця, який робив панну Роял високою, величною, неприступною. Чому не сіла на крісло чи на канапу? Може, хотіла підкреслити офіційний характер зустрічі? Тим часом невгамовний Чу-Чін вискочив на канапу, немилосердно плямуючи плюш і мереживне укривало, розмахуючи змоченим у якійсь калюжі хвостом. Було знати, що панну Роял щось роздратувало й Емілі завітала до неї в недобрий час.

— Чудова погода, — пробелькотіла вона. Знала, що це найдурніший спосіб підтримати розмову з усіх, які існують, але мусила це проказати, адже панна Роял уперто мовчала. Це мовчання страшенно її, Емілі, гнітило.

— Справді чудова, — погодилася панна Роял, навіть не дивлячись на Емілі. Уп’яла очі в Чу-Чіна! Ту мить Емілі зненавиділа Чу-Чіна. Це справило їй деяку полегкість, оскільки не важилася ще ненавидіти панну Роял. Однак воліла би водномить відлетіти звідси на тисячу миль! Ах, якби вона принаймні не брала з собою цього стосика рукописів! Неважко було здогадатися, що саме вона тримає на колінах. Ніколи вона не зважиться показати це панні Роял. Взагалі: хіба можливо, щоб ця, з міною образи, королева була авторкою того чарівного своєю щирістю листа? Неймовірно! Емілі почувалася збентеженою, непоказною, маленькою… і зовсім юною! Ох, якою ж юною, недосвідченою і нетямущою!

Минали хвилини, що здавалися Емілі вічністю. Не годна була знайти тему для розмови. У мозку вона відчувала порожнечу, горло було наче здавленим чиєюсь рукою. І спало їй на думку, що панна Роял поставилася до неї так холодно тільки тому, що довідалася про ту «пригоду» в домівці Старого Джона!

Емілі від збентеження завовтузилася на кріслі, й перев’язаний стосик рукописів упав з колін на підлогу. Відтак нахилилася, аби підняти. Ту ж мить капосний Чу-Чін блискавично зіскочив з канапи й зірвав жмутик штучних фіалок з нового капелюшка Емілі. Емілі випустила стосик й обіруч схопила капелюшка. Чу-Чін же зубами вхопив рукописи й вискочив у вікно, залишивши на полі битви жмутик фіалок.

Та незносна тварюка поцупила найновіші й найкращі її твори. Один Бог відає, що вона з ними зробить. Ймовірно, вона, авторка, вже ніколи їх не побачить. Але принаймні закрито питання, показувати їх панні Роял чи ні.

Емілі поклала собі не зважати вже на панну Роял і не щадити її заради її ж прихильності, якої, втім, так і не здобула. Жінка, що дозволяє псові такі вибрики, не виховує цю бестію жодним чином! Навпаки: скидається на те, що вона забавляється його псячими витівками. Емілі певна була, що помітила усмішку на зухвалому обличчі панни Роял, коли фіалки з її капелюшка опинилися в зубах розбещеного барбоса.