Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 138

Прикра історія! А втім, якийсь цинічний чортик — десь там, на дні моєї душі, — хихоче глумливо й зловтішно. Аякже: у тому їдкому, злостивому звіті кожне слово є правдою. І не лише правдою — кожне слово застосовано до речі й стоїть на своєму місці. Я не плуталася у метафорах…

Що ж: і це промине!

20 квітня 19…

Сьогодні простувала до Країни Висот, наспівуючи. Весна вже відчувається у повітрі, я переповнена радістю — ні про що інше думати неспроможна.

Зранку погода була похмурою і дощовою, та пополудні засяяло сонце.

Нараз я почула тисячі голосів, що лунали так радісно, так урочисто. То була перемога весни, яку ангели вістили світові, змученому довгою, похмурою зимою. Я зійшла на верхогір’я, щоб бути ближче до неба і краще чути ангельські голоси. Та невдовзі заглушили їх співи Велительки Вітрів. Молодик-місяць, один із тринадцяти, що їх бачимо упродовж року, завис над моєю улюбленою ялиною. Я стояла на вершині, роздивляючись навкруги, вслухаючись у таємничі звуки природи, що вкотре пробуджувалася до життя, й відчувала, що світ належить мені.

У кишені я мала заледве сімдесят п’ять центів — натепер усі мої статки, — але ж рай не купиш за гроші.

Врешті-решт, присіла просто на землю й спробувала відтворити свій настрій віршем. Вийшло, здається, непогано, але настрій моменту не подужала висловити так, як мені хотілося. Це дуже і дуже нелегко!

Було вже темно, хоч в око стрель, коли я спускалася з горбовини. Помчала б додому щодуху, якби… якби наважилася. Охопив мене страх — таким похмурим зненацька постав мені довколишній світ. Дерева, мої старі незрадливі приятелі, несподівано стали мені чужими, ба навіть ворожими. Не чути було вже тих радісних, чарівних звуків, що за білого дня виманили мене з дому на узгір’я. Здавалося, мене оточила юрба невидимих вампірів — я чула шурхіт од їхніх кроків, повів од їхніх шат… Я тремтіла. Коли ж нарешті переступила поріг будинку, то відчула таку полегкість, наче втекла від смертельної небезпеки, вирвавшись із країни поган і сатирів. Не думаю, що ліси залишаються цілком християнськими, коли занурюються у темряву. Достеменно живе в них таке, що не сміє показуватись при сонячному промінні, що перебуває у змові з чорною ніччю.