Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 124

Читала сьогодні одну з книжок батька. Щоразу мені здається, наче любий мій тато, коли читаю його книжки, знаходиться поруч мене. Таке враження, мовби він стоїть у мене за плечима і теж водить очима по рядках.

І щоразу, як зустрічаю на полях його нотатки, я дивом дивуюся: все, що він написав, виражає мої думки, моє сприйняття прочитаного. Та книжка, яку читаю нині, є просто чудовою — чудовою і за задумом, і за втіленням, ще й вельми цікавою у поєднанні почуттів та пристрастей. Читаючи, я почувалася смиренною, жалюгідною, бездарною істотою. Промовляла сама до себе: «Ти, мале, нікчемне створіння — і ти собі уявляла, наче вмієш писати? Коли так, то твої ілюзії нині розвіялися й пізнала нарешті свою нікчемність і безпорадність». Ні, попри все, я вийду з цього душевного стану й знову почну вірити у власні сили, у свою спромогу створити щось. Доти писатиму нариси й вірші, доки не напишу щось насправді добре. За півтора року я буду вільна від обіцянки, даної тітці Елізабет, і знову матиму право писати новели. Терплячість і ще раз терплячість! Ох, і тяжко вистояти у цій чесноті до кінця! «Терпінням і працею…» Але хочеться бачити плоди своїх чеснот якнайскоріше! Втім, не зараз. Зараз я розкошую, немов кіт над мисочкою сметани. Якби вміла, то від насолоди аж муркотіла б.

9 грудня 19…

Нинішній вечір був присвячений Ендрю. Прийшов він гарно, ошатно вдягнений, ще й ніби весь накрохмалений — боявся поворухнутись, аби щось не тріснуло. Спало мені на думку, що ніколи я не чула гучного, щирого сміху Ендрю. А так він розважливий, добрий, з бездоганно чистими, охайними нігтями, і шеф його в банку дуже ним задоволений. Ох, не заслуговую я на такого кузена!

5 січня 19…

Канікули скінчилися. Два чудових тижні провела у старому, гостинному Місячному Серпі. На Святвечір я отримала аж п’ять повідомлень про те, що мої твори прийнято до друку різними часописами. Три видання готівкою не платять, лише дають мені безкоштовну передплату, а два до своїх повідомлень долучили й чеки: один на два долари за вірш, а другий на десять доларів за новелу «Зуб часу». Це перший випадок, коли до друку взято мою новелу. Тітка Рут недовірливо роздивилася чеки й запитала:

— Ти гадаєш, — банк і справді виплатить тобі ці гроші?

Не повірила в те навіть тоді, як кузен Джиммі, будучи в Шрусбері, реалізував обидва чеки.

Ці гроші я, звісно, витрачу на свій прожиток у Шрусбері. Але справила собі невинну приємність, безнастанно снуючи плани, що купила б за них, якби мала цілковиту свободу і матеріальну незалежність.

Перрі обраний до делегації вищої школи, яка наприкінці місяця поміряється силою в загальній дискусії зі студентами Шарлоттетаунської академії. Це неабияка честь. Дискусія відбувається щороку і вже третій рік поспіль перемагає академія. Ільза працює над дикцією Перрі, взагалі — над його мовою. Як це шляхетно з її боку, адже маю стійке враження, що вона бідолаху Перрі таки не любить. Дуже хочу, аби Шрусбері цього разу взяло в дискусії гору.