Читать «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» онлайн - страница 6
Анатолій Георгійович Костецький
— Зрозуміло! — радісно відгукнувся Сергій, бо йому зробилося страшенно приємно, що вони з бабусею таки непогані люди.
Бабуся кінчила прибирати зі столу й мити посуд і запитала у Діми:
— А що це ви дихаєте так важко?
— Нежить у мене, — пояснив Діма. — Застудився.
— Ну, нежить — то дрібниці! — кинула бабуся. — Я ваш нежить цибулькою за один день вижену!
Сергій, почувши про цибульку, аж пересмикнувся, бо пригадав, як бабуся лікувала його: натре цибулі, вичавить із неї сік, а тоді — в носа, піпеткою! Що в таких випадках буває — не мені вам пояснювати! Очі лізуть на лоба, в носі й горлі пече, ніби там хтось вогнище розпалив, голова гуде, мов дзвін, а сльози — хочеш чи ні — б’ють фонтаном. І взагалі — хочеться дертися на стелю або й вище! Зате нежиті через день як і не було!
Сергій згадав це, і йому стало трохи боязко за Діму: він такий невеличкий, старенький, ще не витримає!
Але його сумніви розігнав сам Діма.
— Цибулька — це прекрасно! — потер він задоволено руки. — Над усі ліки я поважаю саме цибульку!
— От я вам перед сном і закапаю, — зраділа бабуся. — А тепер ідіть до Сергійка, в його кімнату, влаштовуйтесь. А холодно буде, скажіть — я електрокамін поставлю.
— Дякую, хазяєчко, за турботу, — уклонився шляхетно Діма. — Бачу, ви просто клас, як каже ваш онук!
— Ще й який! — вигукнув Сергій. — Моя бабуся — найкраща в світі!
— Ну от, іще захвалите! — бабуся почервоніла, наче дівчинка. — Добре, ви тут поселяйтесь, а я на базар злітаю! — І вона подалася з кухні.
4
— Таки й справді в тебе не бабуся, а вищий клас! — мовив Діма, вмощуючись у глибокому зручному кріслі. — А пироги ж пече! — І від згадки про смачний пиріг аж прицмокнув язиком. — А що це вона сказала — «злітаю на базар»? — поцікавився трохи згодом Діма. — У неї що, літак є?
— Який там літак! — засміявся Сергій. — Вона в мене сама як літак. Ми з батьками навіть називаємо її «летюча бабуся».
— Так вона вміє літати?! — підхопився у кріслі Діма.
— Звичайно, ні! — Питання Діми знову розсмішило Сергія. — Просто вона в нас дуже прудка, і найулюбленіше її слово — «літати». Ходити поволі, як інші бабусі, вона не може. Ми тільки й чуємо від неї: «злітаю в магазин», «полечу на базар», «лечу до сусідів»! І мчить собі так хутко, що й літаки, мабуть, переганяє.
— А… — розчаровано мовив Діма, посовався трохи, вмостився й затих.
Так вони трішки посиділи мовчки: Сергій гадав, що Діма після сніданку заснув, натомлений дорогою, і не хотів його турбувати. Та Діма розклепив оченята:
— Ну, розказуй про себе.
— Та ви поспіть уже, — відмахнувся Сергій, — а я потім…
— Не бійся, давай зараз, — заперечив Діма, — я можу слухати й дрімати водночас. Про мене навіть приказка є: спить і курей бачить! Чув, мабуть?
— Чув, — кивнув головою Сергій, — але не знав, що це про вас.
І Сергій розповів Дімі про тата й маму, про далеку сонячну Кубу і навіть — про плавання…
— Пхе, плавання!.. — розтулив Діма оченята. — Та я тебе за хвилину міг би навчити!
— Ой! — зрадів Сергій. — То навчіть, дуже вас прошу!
— Я ж сказав — «міг би», але тепер не можу: технічні причини…