Читать «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» онлайн

Костецький Анатолій

Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків

Казкові, фантастичні та пригодницькі повісті

ВСЕ — ЯК НАСПРАВДІ

Пригодницька казка

1

День народження — це завжди гарно. А коли тобі до того ж минає десять років — то й зовсім пречудово. І що б там не було, а ти цілий день ходиш якийсь піднесений і радісний, до всіх осміхаєшся, щось насвистуєш і наспівуєш уголос чи подумки, і все навкруги здається тобі теж піднесеним і радісним.

Саме в такому доброму гуморі і перебував сьогодні, в неділю 18 травня, іменинник і третьокласник Сергій Кудлик.

Вже зранку почались приємні несподіванки.

Тільки-но Сергій розплющив очі, як побачив коло ліжка, на стільці, чималий пакунок у цупкому синьому папері, обліплений барвистими іноземними марками. Він хутко схопив його, прочитав свою адресу та ім’я і відразу впізнав почерк: посилка була від батьків, з далекої Куби!..

Ще в січні тата послали працювати на два роки на Кубу, і мама поїхала з ним. А Сергій, щоб не переривати серед року навчання, поки що залишився в Києві з бабусею. Та ось-ось рік закінчиться, й коли в Сергія в табелі не буде жодної трійки, батьки заберуть його до себе! Так пообіцяв йому тато, а коли він щось обіцяє, будьте певні: дотримає свого слова. Звичайно, коли й Сергій дотримає свого: закінчить третій клас на самі четвірки та п’ятірки…

У Сергія з усіх предметів було ніби нормально, якби не одна прикрість — фізкультура! Ні-ні, Сергій був таки досить вправним спортсменом: і бігав швидко, і стрибав у довжину та висоту непогано та й на канат міг вилізти аж тричі підряд, а от плавати… Сергій, як це не дивно для хлопця його віку, досі не вмів плавати, і вчитель фізкультури сказав, що більше трійки йому нізащо не поставить. А коли так — прощавай, мрія про далеку сонячну Кубу!

Ви дивуєтесь, напевне, чому ж і справді Сергій досі не навчився плавати? Річ у тім, що він панічно боявся води, і загнати його глибше, ніж по коліна, не міг ні тато, ні вчитель фізкультури, ні навіть кпини його однокласників.

Колись давно, коли Сергію було тільки шість років, вони з мамою відпочивали в селі на Дніпрі. Сергій грався собі при воді на пісочку, випікав з нього коржі та будував фортеці. Раптом мимо проплив здоровезний пароплав, хвиля, яку він підняв, змила Сергія у воду — й він почав тонути.

Звичайно, мама тут же вихопила його на берег, але відтоді затягти Сергія у воду було неможливо.

Щоправда, він дав собі найчесніше слово: будь-що навчитися плавати до червня. Але як це зробити, Сергій, щиро кажучи, поки що не знав і — вкотре вже! — знов і знов на уроках фізкультури, які раз на місяць проходили в басейні, сидів над прозорою водою, дивився з неприхованою заздрістю, як там демонструють різні стилі його однокласники, і мовчки вислуховував їхнє глузування.

Особливо дошкуляла йому Вітка Птурська.

— Гей, ти, сухопутний пацюк! — кричала вона Сергію, долаючи другу двадцятип’ятиметрівку. — І куди тобі на Кубу? Там же океан. Та ти лише побачиш стільки води, як відразу дуба вріжеш.