Читать «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» онлайн - страница 16
Анатолій Георгійович Костецький
— Я помчав додому, — кинув уже вдягнений Сергій Олегові. Він летів, мов на крилах, — так не терпілося йому поділитися радістю з бабусею.
— Я вмію плавати! — крикнув він відразу на весь будинок, тільки-но бабуся відкрила двері.
— Нарешті! — сплеснула в долоні щаслива бабуся. — Ну, заходь швиденько, порадуй Діму.
— Я вже чув, — вийшов назустріч дідок. — От бачиш, головне — повірити в себе й нічого не боятися!
— Але ж коли б не ваші слова… — почав був Сергій, та Діма перебив його:
— До чого тут слова! Їх я просто вигадав, бо справжні чарівні слова забув.
— Як — вигадали?! — ошелешено глянув на нього Сергій. — Виходить, цей віршик — не чарівний? А коли б я потонув?!
— Ну, перелякався! — засміялася бабуся. — Ти не міг потонути, бо дуже хотів навчитися плавати.
— Не розумію, — закліпав очима Сергій.
— Згодом зрозумієш, — обняла його бабуся. — А зараз мий руки та їстимемо.
Вже за обідом Сергій звернувся до дідка:
— А чому ви досі не повернули назад Вітку? Ви ж обіцяли…
— Склероз! — ляснув себе Діма по лобі. — Забув начисто. Ну, нічого, зараз доїм і поверну.
Вони хутко дообідали й перейшли в Сергієву кімнату.
— Так, так, так, — заходив із кутка в куток Діма, заклавши ручки за спину. — Як же там говориться в таких випадках? — Видно було, що він силкується пригадати потрібні слова. — Слухай, — звернувся раптом Діма до хлопця, — може, нехай вона ще трохи там побуде? Їй тільки на користь.
— Ой, що ви! — злякався Сергій. — Вона там уже й так майже добу. А коли з нею щось трапиться?!
— З такими нічого не трапляється, — невдоволено буркнув Діма. — Ну, добре, помовч — я ще подумаю. — І знову закрокував по кімнаті.
— Ні! — спинився нарешті він. — Хоч убий — не можу пригадати!
— Що ж робити?! — не на жарт переполошився Сергій. — Може, відправте й мене в Навпакинію? Я розшукаю там Птурську, а вдвох якось уже порятуємось.
— Нізащо в світі! — відмахнувся від хлопця Діма. — Ще чого не вистачало! А що бабуся твоя скаже? Ні, і не проси!
І тут хтось подзвонив у двері. На порозі стояв Олег.
— Чого в тебе такий вигляд, наче топитися зібрався? — поцікавився він, глянувши на друга.
— Майже вгадав… — похнюплено відказав Сергій і розповів Олегові про Дімину промашку.
— Отакої! — вигукнув Олег. — Та я б за оту капосну Птурську й волосинки не дав, а ти визволяти її поспішаєш.
Він хотів був додати щось іще, але зиркнув на Сергія — і замовк: друг дивився на нього сумними очима.
— Стривай, я знаю, що робити! Треба негайно бігти до мого батька — він неодмінно допоможе!
Річ у тім, що Олегів батько, лейтенант Пчілка, працював слідчим: розплутувати всякі загадки та розшукувати всілякі пропажі було його професією. Зрозуміло, що відшукати якесь там дівчисько для нього було раз чхнути!
8
А що ж насправді сталося з Віткою?..
Тільки-но вона вийшла зі свого будинку, — а був уже початок на сьому вечора! — як раптом їй в обличчя дмухнув різкий вітер. Вікторія зіщулилась, а коли знов розплющила очі — тільки ойкнула: вона була в якомусь незнайомому місці!