Читать «Віртуалка» онлайн - страница 58

Тоні, я хотіла, аби ти став реальним. Я була заслабкою, аби вирватися з того млина самотужки. Усе, на що була здатною, так це коли ще свідомість губилася у суміші білого порошку, бігати за село, розглядати у підземеллях цвинтаря забетоновані стіни могил. Там мені було добре, там я ніби наближалася до розгадки моєї таємниці, яка, можливо, зовсім не існувала.

Тоні, я могла говорити тобі про талаотів або найдавнішу культуру Майорки, чи будь про що, аби тільки ти не перестав слухати мене, аби твоя дорога, мощена відбитками товстих шин, була прямою і світлою. Аби ти не засинав від мого голосу, аби ти їхав, бо тільки дорога здатна відкрити нам майбутнє. Інколи я навіть співала для тебе свою улюблену пісню:

Дженні – острів, Що зазнав невдачі. Маленький промінь, Що буде світити В найтемніші моменти Для нього, плачучи… Але його вже не зупинити…

Тим часом повсякчас присутня усюди Майорка жовтіла, випечена з усіх боків, маячіла пожухлими травами та величними і гордими, мов стріли, пальмами. Вони любили сонце і чекали на дощ, котрий буде ще не скоро, але котрий конче напоїть їхні спраглі тіла.

Інколи, коли я була вже на межі, біль втрати перевтілився у біль відчаю, хоча я намагалася бути оптимісткою, тоді я хотіла тобі запропонувати врятувати мене. О Боже, горе тим жінкам, котрі не навчилися рятуватися самі, котрим повсякчас для спасіння потрібен чоловік. Але я була, виходить, саме такою. Слабачкою.

Тою, котра не змогла заїхати по пиці своєму громадянському чоловікові, який, лежачи на ліжку, виставивши догори своє бліде черево з щупальцями татуювання, задоволено вишкірившись, розповідав анекдот про різницю між Україною та Росією. Бо ж, бачте, украінци єдут в Расію, а расіяни НА Украіну. Їй-богу, браво, Ігорьок, дуже смішно!

Тоні, тільки там, у Каллі П., я зрозуміла, що таке справжня самотність. Вона чигала на мене повсюди. Тим чорним псом із брудною шерстю. Інколи він стояв під нашим будинком і, шкірячи зуби, обтрушував налиплий шматками пісок. Самотність жила у пообідній сієсті, коли село ніби вимирало, залишаючи на вулицях тільки маленьких, як і самі майоркійці, курок. Вона ще інколи озивалася до мене бубонінням телевізора. А мої відвідувачі? Їхня самотність була вражаючою. Та й ти, Тоні, ти також був самотнім, коли тільки почав шукати мене між анкетами тисяч дівчат.