Читать «Віртуалка» онлайн - страница 56

І ти знаєш, Тоні, після білої радості в носі щипало, а на серці ставало дуже легко. Втрачалося відчуття часу і зникала реальність. Тоді оживали клавіші моєї щоранку продезінфікованої клавіатури, тоді загоралася життям картинка на моніторі, і я вдивлялася у неї з бажанням віднайти там зародки (чи залишки?) життя. Тоні, життя для мене стало несправжнім, а несправжність зробилася життям. І я більше не функціонувала як людина. Я – Віртуалка. Я – всього лише картинка на двох (у кращому випадку) моніторах.

Що ж, бути віртуалкою – ще не значило бути кінченим стервом. Бути нею – заморозити свої відчуття, проживати себе комп’ютерно. Пропустити техніку та Інтернет крізь своє тіло, а тіло нещадно пролити мегапікселями крізь вічка камер та підсвідомість мастурбанта.

Так, павук Інтернету проник уже всюди. Він навіть спромігся зіткати свою павутину у квартирі сліпого Рудольфа. Я одного разу навіть запитала його, як він вмикає комп’ютер, коли слухає музику чи радіо-он-лайн. До речі, він любив ловити австрійські хвилі, ті, де говорять про релігію. Він сказав, що електронну машину йому зазвичай вмикає Руперт або, якщо той у від’їзді, Каті. Тоні, неймовірно, але сліпий показував мені не раз, як він майже безпомилково друкував слова. Його зашкарублі пальці точно вираховували відстань від однієї клавіші до іншої. Колись, тоді, коли доля безсердечно втиснула його до інвалідного візка, він писав роман. Писав довго, кілька разів переписуючи. Потім трапився нещасний випадок з очима. Його зір ставав усе гіршим і гіршим… Так і навчився підсліпуватий друкувати «всліпу». До речі, я також, коли не користувалася клавішами швидкого набору, набирала відповіді клієнтам, уже не зиркаючи на безпровідну клавіатуру, що лежала біля мене на ліжку.

Рудольф… Молодший син пристарілих батьків, його відділяла від брата не тільки прірва довжиною у п’ятнадцять років. Між ними все життя, говорив він, стояла стіна нерозуміння. Навіть свого першого сина мати народила в нелюбові. Він був усього лише засобом влаштування її життя в Європі. Батько, під страхом скандалу на роботі, таки одружився з на двадцять років молодшою від нього маленькою, милою на перший погляд і на той час вагітною від нього іспанкою, котра приїхала до Німеччини з метою відвоювати ще не народженій дитині батька. Матіаса, сорокалітнього нареченого, діти завжди тільки дратували, і він колись навіть поклявся ніколи їх не мати. Чи не тому ж бо жоден із його синів не залишив цьому світові нащадків?