Читать «Гумор та сатира. Збірка» онлайн - страница 93

- Так, абсолютно правильно.

- А він запитує, в чому це проявилося.

- Хіба ви не пам’ятаєте? Це ж було не так давно.

- Та забув. Це, мабуть, від недоїдання. І ще так провокаційно ставить запитання: що для тебе важливіше, європейськість чи ковбаса?

- А ви що?

- Я кажу, звичайно, європейськість. Тим більше, придбати ковбасу я не можу собі дозволити.

- І голос тоді замовкає?

- Та де там! Починає знову мучити запитаннями.

- Про що?

- Про злочинний режим.

- В якому сенсі?

- В тому сенсі, що злочинний режим, дякувати богові та нашим партнерам, повалили, а жити стало ще скрутніше.

- Дивно. Хіба ви не одержали пам’ятку учасника революції?

- Може, і одержав. Я ж казав, від недоїдання став забувати і досягнення революції, і де та пам’ятка забув.

- Гаразд, ось вам нова. І я вам випишу пігулки для пам’яті, вони відновлюють в свідомості всі досягнення.

- Дуже вам вдячний! Дозвольте одну зараз прийму. О! То інша справа! Тепер пригадую, і пам’ятку цю впізнаю! Тут же все написано!

- Авжеж.

- А він мене мучив! Особливо оцим четвертим запитанням. А тут же все ясно написано, і можна відповідь прочитати.

- Будь ласка, читайте.

- Якщо якийсь нестійкий елемент запитує вас, чим старі злодюги та грошові мішки були гірші за нових і чи варто за  нових проливати кров, відповідайте: нових визнає Європа, у них приємні обличчя, і вони мої однодумці.

- Правильно.

- Ой!

- Що сталось?

- Тільки що він запитав, яка різниця, який грошовий мішок тебе грабує, симпатичний чи несимпатичний.  А тут немає відповіді. Що йому сказати?

- Скажіть, що різниця колосальна.

- І все?

- Все. Сказали?

- Сказав.

- Ну?

- Регоче. Каже, що я дурень. Що повівся на брехню людей, які ділять мою землю, які за допомогою продажних писак запхали мені в голову, що я кращий на планеті, і, як пофарбую свій паркан, моє життя стане чарівно прекрасним.

- А ви загляньте в пам’ятку.

- Зараз. Ага! Тут же все написано! Якщо питають, чому після фарбування не піднялася гривня, відповідаєте: чудовисько Хутін зронив курс.

- Абсолютно точно.

- Дивіться, тут є і про рибу в Дніпрі! І про повінь! І все оте кляте чудовисько Хутін.

- Правильно.

- А хто це, Хутін?

- Прийміть іще пігулку.

- Дякую. А все ж таки, що в мене за голос?

- Вас треба обстежити. Зробити аналізи. Поки що, як лікар, нічого сказати не можу.

- А може, це моя совість?

- Совість? Ні, шановний. Совість - це абстрактне поняття. В Європі його давно хімічно ліквідували.

- Ой! А він зараз каже: так, я твоя совість!

- Тоді вдома проковтнете ще оцю синю пігулку, і він заткне свою пельку. Ви тепер куди?

- Та іду на свято. Ювілей Повалення Злочинного Режиму.

- Якого саме? У нас майже щомісяця валять злочинні режими.

- Не пам’ятаю. Після останнього повалення я нічого не їв.

- Що ж, до побачення.

- На все добре.

 Пацієнт вийшов з кабінету. Лікар підійшов до вікна. За вікном йшли демонстранти. Почулися голоси: «Хай живе Трьохмісячний Ювілей Повалення Злочинного Режиму!», «Вперед до перемоги!».

-      А потім вони повертаються додому і починають мучитись сумнівами, - подумав лікар, дивлячись на колону демонстрантів. – От якби знайти такі ліки, які можна було б прописати всім і разом припинити страждання.