Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 5
Люба Клименко
Пенелопа вимила голову, почистила пемзою п'ятки, поголила під пахвами і по боках лобка, намастила тіло кремом і відчула себе готовою до романтичної ночі.
Діти полягали спати, і чоловік розкладав рипучий диван. Пенелопа витягла свіжу постіль, перестелила і посипала на подушку пелюстки засушеної троянди. Таке вона бачила в одному фільмі.
Чоловік навіть не звернув уваги на постіль, тож у своїй брудній піжамі так і завалив на диван. Побачивши на подушці щось незрозуміле, перелякано підскочив:
— Що то є?
Він панічно боявся різних комах.
— То пелюстки троянди, любий, — ніжно сказала Пенелопа.
— Навіщо вони тут? — роздратовано буркнув чоловік, гидливо скидаючи з наволки романтичний антураж.
Нарешті умостився, і вона підлізла йому під бік.
— Що є? — спитав чоловік.
Вона погладила його по голові, що їхньою скупою і давно завченою напам'ять сімейно-інтимною мовою мало означати: займімося оцим самим, яке й уголос не можна називати, таке воно непристойне.
Чоловік натяк зрозумів, однак відразу ж відсунувся на інший кінець дивана, тобто до стінки. Пенелопа підлізла до нього знову і почала гладити йому спину.
Він увесь напружився і пробурмотів:
— Ти що?! У мене ж завтра концерт! Мені потрібні сили!
«Точно! — згадала Пенелопа. — У нього ж завтра концерт!» Вона хотіла було вже відсунутися від нього на інший край дивана, але, заплющивши очі, побачила перед собою дві половинки чоловічого заду, які імпульсивно стискувалися і розтискувалися. Це видіння примусило її наполягти на своєму. Вона почала обережно за плечі повертати чоловіка до себе обличчям. Він опирався.
— Ну, давай, ну, давай! — умовляла його пошепки Пенелопа, та він не виявляв ніякого бажання.
Тоді вона залізла рукою в піжамні штани, намацала там безвольне мале створіння і почала його м'яшкорити, то знімаючи, то одягаючи на нього крайню плоть. Тільце довго не реагувало, однак Пенелопа постаралася робити цю процедуру з почуттям, тож воно через якийсь час почало оживати і нарешті перетворилося на стійкого олов'яного солдатика.
Тоді чоловік улігся на неї і запрацював цим стійким олов'яним солдатиком.
Зазвичай під час такої процедури Пенелопа завжди думала про своє: що приготувати на завтра, яку білизну вранці замочити, як витратити зароблені копійки і як встигнути довишивати нову сорочку для заслуженого артиста України Ясноспіва Велеса, тобто свого чоловіка. Тепер же Пенелопа відступила від цієї традиційної тактики. Вона вирішила даремно не марнувати часу, а пильно прислухатися до себе, щоб зробити принциповий висновок: чи «от'їмує» вона задоволення від близьких стосунків з чоловіком?
Ясик старався і навіть дуже старався. Однак, якби він так важко не дихав, вона б і не знала: чи робить він щось чи ні. Від часу до часу в ній наче відчувалося чужорідне тіло, воно поводилося цілком пристойно, не завдаючи ніяких незручностей для Пенелопиних інтимних місць.
Вона дивилася на тріщину в стелі й питала себе: «Я отримую задоволення чи не отримую»? Однак однозначної відповіді дати не могла. З одного боку, нічого відразливого не відбувалося. А з іншого, — чому вона поводилася не так, як Кася на «Актовій книзі міста Львова ХVІІ ст.»?