Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 6

Поки розмірковувала, Ясик, здається, кінчив. Вона ніколи не знала, коли він кінчає. Лише його нерухоме тіло свідчило про кінець інтимної процедури.

Ось і тепер: він завмер, а потім перекотився з неї на диван.

— Оце й усе? — подумала Пенелопа.

Тим часом Ясик підняв обважнілу голову і з поглядом, сповненим гордості за себе, за свою чоловічу міць, спитав:

— Тобі добре?

Пенелопа була дещо здивована. Зазвичай, він таким не цікавився. А тепер спитав. Напевне, сьогодні він дуже постарався.

— Добре, — сказала вона і вперше в житті подивилася на чоловікове грішне тіло. Воно, неначе відчуваючи свою грішність, сором'язливо лежало маленькою старенькою ганчірочкою.

Ясик, побачивши її безсоромний погляд, швидко прикрився ковдрою. Він миттєво заснув. А Пенелопа ще довго вирішувала для себе аналітичне питання: чи «от'їмує» вона задоволення від близькості з чоловіком?

Уранці Пенелопа побачила на своєму тілі величезний синець, а її ніс трохи набряк.

Вона поспішала на роботу і думала: «Голова все ще боліла. Отже, це означає, що я не «от'їмую». А, може, неправильний діагноз? А, може, лікар просто старий маразматик?»

У напівтемному коридорі архіву вона розгледіла постать Дмитра Івановича і, намагаючись бути непоміченою, швидко прошмигнула повз нього до свого кабінету. Кася на своєму робочому місці була якось дивно схвильована: часто вибігала в коридор, а звідти — до читальної зали, поверталася збуджена, поглядала на Пенелопу. Касине клацання на комп'ютері не було вже таким бездоганно неперервним, як учора, а весь час уривалося. Пенелопа, спостерігаючи за її поведінкою, відчула якесь дивне хвилювання, неначе це не Кася чекала на побачення з Дмитром Івановичем, а вона. Пенелопа себе подумки сварила і намагалася зосередитися на «Актовій книзі Львова ХVІІ ст.», проте робота не йшла. І найбільшим ударом була фраза, яка цілком несподівано злетіла з її ж власних вуст:

— Касечко, мені сьогодні знову треба відлучитися в обідню перерву. Ви ж не заперечуєте?

— Ні! — радісно підскочила на місці Кася.

— Нічого, якщо я запізнюся? — ще більш несподіваніше для себе спитала невинним голосом Пенелопа.

— Нічого, Пенелопочко Василівно! — защебетала молода жінка.

Пенелопа проклинала себе на чому світ стоїть. «Як я дожилася до такої ганьби!» Тож вона вирішила чесно піти геть в обідню перерву і зробити за цей час покупки.

Однак зла доля посміялася з неї. Щойно вийшовши з архіву, вона помітила, що загубила набійку на черевиках. Ходити не можна було, оскільки порветься шкіра на каблуку. Що робити? Сидіти півтори години під архівом?

Пенелопа потихеньку, немов злодій, прокралася до свого кабінету. Перше, що вона побачила, це те, що з її столу зникла «Актова книга міста Львова ХVІІ ст.» Це її насторожило. Вона стала посеред кімнати і напружила вухо, дослухаючись до того, що відбувається за дверима. Однак нічого не чулося. «Отже, там нікого немає, — полегшено зітхнула Пенелопа. — Отже, не буде нічого поганого в тім, якщо я на одну секунду зазирну в шпаринку», — подумала вона і замкнула двері на ключ.