Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 3

Кася підвела голову і уважно придивилася до витирачки, потім вирвала її з рук доктора історичних наук, розгорнула, і обоє захихотіли.

Пенелопа не чекала, поки вони вдягнуться. Вона вилізла з-під мапи. Її ноги затерпли, і жінка їх масувала. Не дочекавшись полегшення, відчинила двері і вилетіла в коридор. Намагаючись не стукати підборами, навшпиньки пробігла лунким коридором і, вискочивши на високі сходи, поскакала, немов молода кізка, вниз. Зненацька ноги підкосилися, і вона полетіла з розгону вниз, й упала навзнак на стару дерев'яну підлогу. Поки летіла, в її голові немовби ще раз прокрутилася відеоплівка побаченого акту, що відбувся на, можна сказати, священній «Актовій книзі Львова ХVІІ ст.», акту, який не можна було назвати статевим, а тільки актом вандалізму.

Пенелопа підвелася з підлоги, сіла на східці й заплакала.

Трохи оговтавшись, вона важко встала зі сходинки і рушила вгору. Жахливо боліло тіло, а особливо ніс. Мужньо подолавши останню сходинку, вона увійшла в коридор. Як вона колись любила цю будівлю! Круглі білі стелі, середньовічна атмосфера, дух історії!.. Перебування у цьому будинку мільйонів безцінних записів з історії Галичини додавали йому ще більшої святості й привабливості. Однак ті сторінки латинською, польською, німецькою, українською, а подекуди й іншими мовами нікого не цікавили. Хіба що...

Пенелопа рішуче відкинула від себе спогад про доктора історичних наук і пішла в свій кабінет.

За столом, неначе нічого не сталося, сиділа Кася і клацала на комп'ютері.

Пенелопа повільно сіла за свій стіл. Робота не йшла. Від болю всього тіла перестала боліти голова. Однак зосередитися вона вже не могла. Перед очима Пенелопи сиділа молода жінка, яка... ні, це не жінка... це монстр!

Вона не знала, як діяти в цій ситуації, тож іще довго так просиділа, поки нарешті не озвалася:

— Пані Касю, принесіть мені, будь ласка, «Актову книгу Львова ХVІІ ст.».

Кася легко підскочила і випурхнула з кабінету.

Пенелопа встала і подивилася у вікно, за яким цокотіли підборами фантастичні весняні львів'янки. Її погляд ковзнув по вікну і опинився на батареї. «Що то?» Там сушився вишиваний рушничок... Рушничок, який вона сама вишила... Власноручно вишила портрет Данила Галицького! «Господи Ісусе!» — тільки й прошепотіла вона, зрозумівши, чому так хихотіли Кася з Дмитром Івановичем, витираючи свої склеєні животи.

Пенелопа в знемозі впала на стілець. Їй, вже вкотре за сьогоднішній день, відмовили ноги.

У кімнату впорхнула Кася і поклала на столі перед Пенелопою багатокілограмовий манускрипт у шкіряній оправі.

— Прошу, Пенелопочко Василівно!

Пенелопа мала б подякувати, проте їй відібрало мову. Кася, не звертаючи уваги на стан колеги, знову вмостилася за комп'ютером і весело заклацала своїми прудкими пальчиками по клавіатурі. Пенелопа набрала в груди повітря і розгорнула книгу.

«Nomine... Jesu Christi Amen...» — прочитала вона пошепки.

І тут її чутливі ніздрі вловили якийсь новий запах. Він зовсім не був схожий на запах віковічних книжок. Цей запах був дражливий і безпардонний. Цей запах був агресивний і збуджувальний.