Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 27
Люба Клименко
Потім вийняла його і поклала сушитися на підвіконня.
— Якщо ти вагітна, будеш народжувати? — спитала Кася.
— Не знаю... — невпевнено відповіла Пенелопа.
— Мені вже час завести дітей, — сказала вона. — Он у тебе їх двоє, а мені вже скоро пізно буде народжувати...
— Чого там пізно. Ділові американки першу дитину народжують після сорока.
— Та навіщо нам рівнятися на американок! У цих американців усе не так, як у людей. І ще вони намагаються переконати увесь світ, що це правильно. А насправді дітей треба народжувати молодим, здоровим і сильним... Ще не висохло?
Кася подивилася на підвіконня:
— Ще мокре. От я недотепа! — зітхнула вона. — Не дозволила Остромирському кінчати в мене. Це — чоловік, від якого б я народила дитину, не вагаючись.
— Навіть якби в тебе було вже двоє дітей від законного чоловіка? — цілком несподівано для себе спитала Пенелопа і з острахом подивилася на подругу.
«Зараз я її втрачу», — подумала Пенелопа. Їй було щиро жаль з цього приводу. Однак далі брехати вона вже просто не могла.
Кася заціпеніла. Вона дивилася на Пенелопу такими очима, неначе та в них не вміщувалася.
— Пенелопо!.. — прохрипіла вона. — Пенелопо... Ти...
Кася не могла підібрати слова.
— Ти...
«Стерво? — спало на думку Пенелопі. — Ну що ж. Хай буде й так».
— Ти просто супер! — захоплено вигукнула Кася.
Вона підійшла до неї впритул і обережно, як тільки уміє це зробити жінка, поцілувала Пенелопу в губи.
Тест дав негативну відповідь і вони пішли в кав'ярню у вірменський квартал відзначити цю подію.
— Ти навіть не уявляєш, яка ти! — шепотіла їй Кася. — Я відчувала, що ти — коханка від Бога. В тобі це закладено на генетичному рівні. Ти, напевне, боялася мені все розповісти, думаючи, що я приревную? Дурненька! Я не з таких!
Вони замовили каву, однак зрозуміли, що це не той напій, який їм зараз потрібний. Тож вони замовили собі ще й коньяку. Пенелопа давно так не веселилася. А Кася, почувши всю Пенелопину одіссею — від підглядання в щілинку за Касею і аж до «Болеро» Равеля у Львівській опері, — мало не валялася під столом. Їхнє тіло корчилося від конвульсій. Здавалося, їм зараз настане кінець. Проте кінець не наставав. І їх знову і знову трясло від сміху.
Вони вийшли на світ божий з темної кав'ярні, сп'янілі й знесилені, заплющилися від денного світла і на мить завмерли на порозі.
До них підійшли двоє чоловіків і запропонували їм прогулятися.
Кася зміряла їх професійним оком і кинула зневажливо прямісінько їм в обличчя:
— Та пішли ви...
Після того, як Пенелопа і Кася порозумілися, їхнє життя значно посвітлішало. Вони відчули, що попри їхню несхожість, їх багато-що пов'язує. Передусім — Одіссей.
Вони любили проводити обідню перерву на горищі з голубами на бантині. В дощову погоду, попиваючи каву або чай з термоса, замріяно спостерігали, як патьоки дощової води миють львівську бруківку, а в сонячну погоду роздягалися і засмагали прямо на дошках, відчиняючи віконниці. Голуби вже звикли до їхньої присутності. І їхнє голубине і Пенелопино-Касине існування було щемливо-романтичним.
Одного дня Пенелопа, відкривши свого стола, знайшла там дивну білу коробочку. Вона відкрила її. Там лежав перстеник. Маленький перстеник з магічним камінчиком посередині. Пенелопа подивилася на камінчик на світло. Він мінився різними кольорами. А з внутрішнього боку перстеника був вигравіруваний якийсь напис. Вона взяла лупу і прочитала: «Чекай мене завжди».