Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 24
Люба Клименко
— А він же в нас утретє!
— А ви... — Пенелопа осіклася.
Вона хотіла була спитати: «А ви теж з ним утретє?» Добре, що вчасно схаменулася.
Тим часом Кася сіла на стілець біля Пенелопи і утупилася незрячим поглядом у вікно.
«Може, вона думає про те ж саме, що і я,» — промайнуло в Пенелопиній голові.
В очах її молодої колеги був невимовний сум. Тепер вони перетворилися з колег на колєжанок, на друзів по нещастю. Їх об'єднала спільна біда. Однак про це поки що не знала Кася. Вона перевела свій погляд з вікна на Пенелопу. Тільки тепер він був жалібний. Вона хотіла прямо зараз вилити Пенелопі душу, однак не знала, як почати.
Пенелопі й самій захотілося почути із Касиних вуст щось нове про свого Одіссея.
— Ви хочете щось сказати? — підбадьорила її Пенелопа. — Кажіть, не соромтесь! Ви знаєте, від мене це далі не піде!
Кася зраділа.
— Пенелопочко Василівно! Уявляєте! Ні, ви навіть не уявляєте! У мене ж був з цим Дмитром Івановичем роман.
«Якраз я дуже добре собі уявляю, дівчинко!»
— Щоправда, цей роман був зовсім коротким, як спалах, як світоч.
«Про світоч — це мені також до болю знайоме».
— Це було, як грім із неба! Він же попросився в директриси попрацювати з «Актовою книгою Львова ХVІІ ст.» в сусідній кімнатці, бо там нікого немає і йому легше зосередитися, аніж у читальній залі. І ось я туди йому приносила цю здоровенну бандуру. Ой, вибачте, цей рукопис.
Згадка про бандуру примусила Пенелопу здригнутися.
— Ну от. Приношу йому, — Кася перелякано подивилася на Пенелопу, — Ой, ви будете сердитися, Пенелопочко Василівно!
«Навпаки, я тільки буду вам вдячна, Касечко, за вашу оповідь!» — подумки заспокоїла її вона. Однак не вголос.
Кася замовкла. Пенелопа її не підганяла, аби не налякати пташку. Кася стишила голос:
— Ви навіть не уявляєте, який це мужчина!
Кася перелякано подивилася на Пенелопу, мовляв, як відреагує ця архівна миша на її слова. Однак Пенелопа усміхнулася. Її усмішка означала: «Мені можете розповідати все! Я зрозумію, як ніхто інший».
Касю підкупила її усмішка. Вона й собі усміхнулася.
— Я мала багато чоловіків... — замріяно сказала вона, — однак цей Остромирський!.. Йому ніхто навіть у підметки не годиться!
Вона важко зітхнула. Здається, більшого вона розповісти не могла. Не такі в них з Пенелопою стосунки.
Тоді Пенелопа запропонувала:
— А чи не сходити нам в цукерню на каву? Я запрошую!
— Коли?
— Хоч зараз!
Маленька цукерня в короткому вузькому провулку в центрі Львова не зовсім відповідала завданню розговорити Касю. Треба було обрати якусь притемнену кав'ярню, скажімо, у вірменському кварталі. А ця цукерня була світла і маленька, і розмову легко могли почути за сусіднім столиком. Однак, на щастя, в кав'ярні, крім них, нікого не було, звучали дуже сексуальні мелодії у виконанні Ероса Рамазотті, тож мила дівчинка за прилавком не могла їх почути. А Ерос, як ніколи, гарно подіяв на еротичні спогади Касі.
— Цей Дмитро Іванович — просто бог. Бог любові. Мені здається, що він спустився з античного грецького Олімпу, щоб показати нам, тобто мені...