Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 23
Люба Клименко
Несподівано Одіссей зник. Він не з'являвся до неї день, другий. Третього дня вона не витримала і спитала в Касі:
— А чому не приходить за своїми картками Дмитро Іванович?
— А хіба ви не знаєте? Він же поїхав!
Пенелопа закам'яніла.
— А що, хіба він з вами не розрахувався? — поцікавилася Кася.
— Розрахувався... — сказала Пенелопа. «Ще й як розрахувався!» — подумки додала вона.
У Пенелопиній голові відбувалася напружена розумова діяльність.
— Якось незручно, — прибрехала вона Касі. — Він заплатив, а роботи не забрав.
— Перешліть йому в Київ!
— Я навіть адреси не маю!
— Підіть до директриси — у неї там лист-відношення, подивіться, з якої установи він надісланий.
— Касечко, ви зможете зробити це для мене?
— Так, Пенелопочко Василівно! — зраділа Кася. Видно, і в неї після від'їзду Дмитра Івановича робота ніяк не йшла.
«Поїхав. Навіть не попрощався. Напевне, образився. Ох і дурна ж я! Таке щастя привалило, а я так по-свинському до чоловіка поставилася. Не могла вже по-людськи з ним обійтися. Не могла вже дотерпіти кількох днів. Адже сама маю голову на плечах: слава Богу не дівчинка, знаю, звідкіля діти беруться і як зробити, щоб їх не було! От дурепа!
А в мене ж нічого, абсолютно нічого не лишилося від нього на згадку. Хіба що ця «Актова книга міста Львова ХVІІ ст.».
Пенелопа відкрила її та ніжно погладила папір.
— Пенелопочко Василівно, — забігла захекана Кася. — Ви уявляте? Ніяких слідів! Ні листа-відношення, ні якихось зачіпок! Неначе його й не було взагалі! Фантастика якась!
— Ну, нічого страшного, Касечко! — заспокоїла її Пенелопа. — Адже можна буде його знайти інакше: наприклад, зателефонувати в Інститут історії.
— Можна я зараз? — учепилася за ідею Кася. Здається, таємничість навколо постаті колишнього шаленого коханця заінтригувала її, перекривши ображене самолюбство.
— Ідіть, Касечко. Ідіть, — поблажливо сказала Пенелопа.
Касечці не треба було повторювати. А Пенелопа лишилася наодинці зі своїми почуттями. Вона вже точно знала, що Касі не вдасться нічого дізнатися.
Ось так, нізвідки прийшов у її життя чоловік, якого вона підсвідомо прагнула довгі роки, і пішов у нікуди. Може, цей короткий спалах і є її справжнім життям? Може, заради цього вона і народилася? Щоб у безмежній сірятині відчути смак життя, смак любові, смак насолоди? Чому вона так повелася з Одіссеєм? Адже це був її шанс. Єдиний у її житті шанс. Чому вона його не використала сповна? Чому вона вилила недопитий божественний напій на землю? Побоялася вагітності? А може, ця вагітність і буде благом? Може, Чоловік Нізвідки приніс їй «благу звістку»? А вона від неї відсахнулася. Яка ж вона безголова жінка! Затуркана побутом тупиця!
У кабінет влетіла Кася:
— Пенелопочко Василівно, ви уявляєте: в Києві ніхто ніколи навіть і не чув про такого доктора історичних наук Остромирського Дмитра Івановича. А ще сказали, що там у них взагалі ніхто не займається «Актовою книгою міста Львова ХVІІ ст.»!
Кася дивилася на Пенелопу округленими очима.