Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 19

Виходячи з крамниці, навіть пожартував:

— Дуже вам дякуємо за бездоганне обслуговування. Ми одержали масу задоволення.

— Я теж, — скромно зазначив продавець.

Пенелопа ішла вулицею й дорікала Одіссеєві, що він ганебно поводився. Він собі поїде геть, а їй жити в цьому місті.

Одіссей був дитинно безтурботний:

— Життя таке коротке, — заспокоював він її. — А щасливих митей так мало. Чому ми повинні ними нехтувати?

Наступного ранку вона, збираючись на роботу і побачивши в дзеркалі чорний синець на плечі, вирішила: якось усе не по-людськи. Треба щось придумати. Тож, беручи на щитку ключі від свого кабінету, вона на мить завмерла, а потім, озирнувшись навколо, — чи ніхто за нею не спостерігає, — зняла маленький скромний ключик з-під таблички «Горище».

На горищі було сухо і сонячно. Там лежали якісь дошки, мішки з крейдою, цегла. А на дерев'яній перекладині попід вікном сиділа вервечка голубів.

Коли Одіссей з Пенелопою залізли на горище, голуби з переляку розлетілися, проте за деякий час, зрозумівши, що їхньому життю ніщо не загрожує, почали по одному повертатися на перекладку.

«Хоч тут і не готель „Ріц“, проте краще, аніж у публічних місцях. Щоправда, обстановка не дуже романтична. Може, „Актову книгу міста Львова“ принести?» — думала Пенелопа. З приводу неромантичності обстановки вона помилилася. Голуби виявилися дуже вдячними і чутливими глядачами. Як тільки Одіссей і Пенелопа впивалися поцілунками, ті починали туркотіти. Чоловік і жінка намагалися розшифрувати, що означає їхнє туркотіння: глибокий осуд, схвалення чи оплески. Після кількох сеансів, проведених на горищі, стало ясно, що птахи співпереживають або акомпанують їм, а можливо, і те й інше водночас. Один голуб-оригінал — вони прийшли до висновку, що це саме він, а не вона, — облюбував Одіссеєву голову, причому сідав на неї в найнепідходящі моменти: саме тоді, коли її власникові було абсолютно не до нього.

Звичайно, на дошках кохатися було дещо жорсткувато. Зате ніхто не дихав у спину. Пенелопа принесла з дому кілька коциків, після чого умови стали просто ідеальними. Часом вони пили там каву, щоправда, з термоса, однак вона неабияк підсолоджувала їхнє спілкування. Насолодившись одне одним, Одіссей і Пенелопа спостерігали захід сонця або слухали, як б'ють дзвони на церкві навпроти.

Одного разу Одіссей узяв із собою бінокля і довго роздивлявся Львів з висоти пташиного лету.

— Звідси навіть Оперу видно, — сказав він і замислився.

Наступна фраза перелякала Пенелопу на смерть:

— А чи не завітати нам до театру? — лукаво запропонував він.

Те, чого так боялася Пенелопа, таки сталося. Одіссей закупив цілу ложу. Вона подивилася на квитки: «Болеро» Равеля і «Селянське весілля».

Пенелопа приготувалася до найгіршого. Вона вся тремтіла від страху і водночас це її шалено збуджувало.

Вони сиділи в ложі-бельетаж і розглядали залу. Був аншлаг. Пенелопа оглянула стратегічну позицію. «Та-ак, із сусідньоої ложі нічого не буде видно. Якщо, звичайно, хтось навмисне не виявить цікавості: а що відбувається в їхній комірчині? Що стосується лож навпроти, а особливо першого ярусу, то тут, певно, справа була набагато серйозніша. Особливо її турбували меломани, які поприходили на виставу з біноклями. А крім того, в фойє театру вона зустріла кількох своїх знайомих. Те, що знайомі розкажуть чоловікові про її візит, вона не боялася: Ясикові вона сказала правду, ну, не зовсім правду, а напівправду, що йде в театр з доктором історичних наук, який люб'язно запросив її на виставу на знак удячності за ретельно виконану роботу. Коли він смикнувся щось заперечити, вона заявила: «Невже ти думаєш, що пристойніше було б прийняти його запрошення в ресторан?» Після цього запитання, він уже не опирався.