Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 27

— Щось воно більше на книгу лікаря Комаровського скидається! «Проблеми із шмиглями…» — передражнив Сашко. — Ніби про нежить і способи його лікування!

Хлопець по-дружньому штурхнув Федька. Той брикнувся на спину, змахнувши крилами, позеленів і вкрився фіолетовими крапочками:

— От вам і дяка за звільнення людства від страшної вірусної небезпеки! Інші б за таке пам’ятник поставили. Принаймні маленький. Десь на околиці.

Професор із Марком перезирнулись.

— А ти прикольний! — штрикнув Федька пальцем у бік Павло Віталійович. — І веселий! — додав він, зачудовано спостерігаючи за тим, як його новий друг ненастанно міниться кольорами. Після знайомства з балакучим собакою здивувати його було важко, але цій істоті це вдалося.

— За першим разом я тобі прощаю, хлопче! — знову скочив на ліжку й погрозливо наставив кулаки Федько. — Але спробуй мене штрикнути ще раз, і я тобі злегка наваляю!

Барабаш остовпів, не очікуючи такої реакції.

— Е-е! Ти свої коники облиш! Я за брата і сам кому хочеш наваляю! — укоськав Віруса Сашко.

— О-о! Брат мого друга — мій брат! — широко усміхнувся Федько. Павлуша заспокоївся і теж розтягнув рота в усмішці, демонструючи дірку замість одного з передніх зубів.

— Годі балачок! Час робити справу! — рішуче сказав Біленький і простягнув руку до Професора. — Дай-но мені ті монети!

Він акуратно, ніби боячись пошкодити, розв’язав сап’яновий мішечок, витяг Павлушину знахідку і став розглядати її, відклавши мішечок на ліжко. Коло нього над срібним круглячком посхилялись і інші «експерти», роздивляючись монету з усіх боків. Федько, якому коротко розповіли про знахідки, зручно всівся на плече Біленькому, Маркіз де Переймало поклав голову Професорові на коліна. А Павлуша навіть відкрив рота від зосередження.

На одній стороні монети був напис: «10 копеекъ, 1913, С.П.Б.», його прикрашали віночок та пузата корона. На звороті були викарбувані двоголовий орел і букви: «В» і «С».

Біленький висипав на ліжко решту монет із торбинки. На кількох із них був вибитий схожий на козака вусатий дядько з великим молотком у руках, а на іншій стороні красувались обплетені виноградною лозою літери «І» та «В». Ніяких інших ознак, що вказали б на те, коли і де їх викарбувало, не було. А проте від цих потьмянілих жовтавих монет віяло старовинними скарбами, про які розповідають легенди.

— Нехай мене муха копитом копне, якщо це не золото! — прошепотів Павлуша. — Так і є! Усе точнісінько, як дід розповідав. Це козацький скарб!

— А в шопі чого валявся? — недовірливо поглянув на малого Професор. — Чи, може, запорізькі козаки допомагали її дідові будувати та й залишили кілька монеток старому на згадку!?

— Шкода, Інтернету немає, — скоса глянув Біленький на Павлушу. — Зараз би швидко розібрались. — Ну, з цією все зрозуміло, — кинув він у торбинку царську монету 1913 року. — А от з цими…