Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 12

Трохи заглибившись, пес вистромив голову з ями, і хлопці побачили його замурзаний ніс та блискучі, щасливі очі.

— Нічого собі! — вражено сказав Професор. — Ось де ховаються приховані таланти! Це вам не Шопенгауера читати!

— Ага, видно, хтось із його предків був землерийкою! — підтримав товариша Сашко. — Ну, баба з воза — кобилі легше! Сідай, будемо насолоджуватись чужою працею. Ніщо не надихає більше, ніж споглядання того, як хтось із доброго дива робить твою роботу, — філософськи прорік він, відкинув лопату і, зручно вмостившись, став спостерігати, як яма набувала потрібної глибини.

Земляна злива не вщухала півгодини, а тоді комісія у складі трьох хлопчаків, уважно обстеживши об’єкт, погодилася, що «в таку пастку можна запхати хоч ціле стадо чупакабр», і оголосила Маркові подяку у вигляді кількох легеньких запотиличників. Пес такої дяки не зрозумів, а тому ображено засопів і пішов вичухувати з шерсті залишки ґрунту.

Потім Біленький, червоніючи від натуги та пихкаючи, як старий паровоз, відірвав від паркана свіжоприбиті дошки. Тим часом малий Барабаш і Професор натягали гілок і замаскували пастку. Після цього вони оглянули курник, де також помітили сліди незаконного проникнення — купу землі в кутку під сідалом. Маркіз хотів ще поближче поспілкуватися з курми (на сільському повітрі в ньому пробудився мисливський інстинкт), але одна з них, позбувшись кількох пір’їн у хвості, покликала на допомогу півня, і фон Дворовий визнав за краще відкласти спілкування на потім.

— Стоп! А як ми будемо знати, що хтось втрапив у пастку? — повернувся до Сашка Професор.

— А я й не подумав! — знітився хлопець. — А що, є думки?

— Тут би якусь сигналізацію обладнати! — поважно мовив Петрик.

— Ну так! А ще супутникове спостереження і міліцейський патруль! — насмішкувато кинув Біленький.

— А давайте бляшанки поначіпляємо. Як хтось упіймається — вони заторохтять, то ми й почуємо! — запропонував Павлусь.

Хлопці, які не сподівалися почути від малого таку просту і розумну ідею, перезирнулись та схвально закивали головами. Пропозиція була підтримана, і Барабаша тут же вирядили втілювати її в життя.

Коли Павлусь притягнув невідь звідки іржаві бляшанки з-під консервів та рибальську волосінь, було змонтовано бездоганну систему сигналізації, яка жахливо бряжчала від найменшого дотику до гілок, що прикривали яму.

Наостанок хлопці замаскували дірку в паркані, пообтрушували одяг і, покинувши інструмент, побігли на річку, щоб скупатися самим та відмочити забрьоханого Маркіза.

Удосталь нахлюпавшись, компанія повернулась додому. На столі їх уже чекала смачна вечеря. А поки їли, то й сонце скотилося до землі. Сутеніло.

У штабі операції «Скелет у шафі» було тихо. Хлопці після напруженого дня швиденько покінчили з вечірньою гігієною та вмостились кожен на своєму ліжку. Маркіз розташувався на підлозі під вікном, підклав лапи під голову і посоловілими очима дивився кудись у безвість.

— Треба вартових виставити! — ледве ворушачи від утоми губами, прошепотів Біленький. — Бо не почуємо нічого, як позасинаємо.