Читать «Голка» онлайн - страница 4

— Молився, вельможний пане, — одвітив Потоцький, низенько вклонившись і затуляючись торбою, щоб часом не пізнав його шляхтич.

— А маєш голку?

— Бач, який розумний! — подумав Потоцький, — мабуть вже у його і голка є.

— Чи маеш голку, гунствот, лайдак? — гримнув Кондрато¬вич, визвірившись на Потоцького.

— Німа, вельможний пане! — одвітив Потоцкий, а сам мерщій до дверей, думає:—от собі на пихо навчив чоловіка! Щоб не задав він мені такой прочуханки, як я йому вчора.

— Німа? — крикнув Кондратович, простягуючи руку. — Ось дивись, — каже, — я гоноровий шляхтич, маю кілька моргів землі, два коні, корову, чотирі свині,— і у мене є голка, щоб не ходить обірванцем, а ти гультіпака, ланець, безштанько, а в тебе нема?

Та се кежучи, хап його за чуб! Вихрив, вихрив, далі голову між коліна, ну його шмагати малахаєм. Шмага, шмага, а сам приговорює:—Оттак батько наш Потоцький звелів дурнів вчити та на розум наводити! не я тебе бью, а б’є власна його рука! — Супонив, супонив, поки він не зомлів. Вдовольнивши серце й душу, Кондратович плюнув на Потоцького та і пішов собі до родича.

— А що? — спитав родич, побачивши Кондратовича.

— Знатного перегону задав! — каже Кондратович, усміхаючись, — буде згадувати ту голку по суботах!

— Тікай же швидче, а то щоб він на шибениці тебе ще не прсвітрив!

— За що?… хіба ж не сам він звелів мені дурнів вчити! Адже ж я трощив не його, а старця і щe власною його рукою. Та куди ж і тікати од Потоцького? Хіба на той світ, а на тім не сховаешся!

— Та воно так, тільки гляди; ти сам знаеш, що у тих магнатів така правда, як у цигана сорочка: і коротка, і лата¬на, і правда та у них, як кій в руці: яким кінцем схоче, тим і вдарить.

Оттак поговоривши, та й прислухаються, яка буде чутка про Потоцького. Аж ось зайшов до родича з двору служонця та й каже, що гетьман вчора на полюванні трошки застудився та і занедужав.

На другий день, тільки вернулись з костьола, аж прибіг козак.

— Чи тут, — пита, — гостює пан Кондратович?

— Тут, — каже родич, — а на що вам?

— Гетьман кличе до себе: нехай швидче йде!

Сміло пішов Кондратович до Потоцького, думає собі: що буде, то буде; а буде те, що Бог дасть.

Тільки побачив його Потоцький, зараз і крикнув:

— А що, чи маеш теперь голку? — Тільки вже спитав не так, як тоді, а ласкаво, усміхаючись,

— Маю, ясновельможний пане! — одвітив Кондратович, показуючи голку.

Глянув на ней Потоцький-неначе не бачив, а там вже не тільки очі—і спина бачила ту голку.

— А чи не трапилось тобі навчити якого небудь дурня? — пи¬та гетьман, а сам пильно дивиться на Кондратовича.

— Як не траплялось, ясновельможний пане! — сміливо одказав Кондратович, — вчора у капличці спіткав якогось старця і добре одшмагав, — довго буде згадувати ту голку.

Тут Потоцький став роспитувати Кондратовича, відкіля він і за чим прийїхав. От він і розказав йому усе, що треба. Гетьман ласкаво його вислухав, узяв лист паперу, щось написав та й каже:

— Возьми сей розказ і оддай його головному економу, той все зробить, як тобі й не снилось!

Кондратович подякував гетьману, поцілував полу його кунтуша і пішов у контору. Тільки прочитав той лист глав¬ний економ, як витріщиться, як крикне: