Читать «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського» онлайн - страница 148

Керівники делегацій Центральних держав в Бресті.

Зліва направо: генерал М. Гофман, О. Чернін, Талаат-паша, фон Кюльман, невстановлена особа.

30 січня, після консультацій у Берліні та Відні, відбулося перше «повне» засідання учасників конференції (Гофман датує його «першими числами січня». – Д. Я.). Кюльман, Гофман та Чернін вийшли на це засідання з гострою установкою: «триматися цього українського уряду, незважаючи на його тимчасові ускладнення. «Тимчасовими» ці ускладнення були остільки, оскільки ми у будь-який час могли силою зброї підтримати і знову оселити його на Україні <…> Я дивувався молодим українцям, – підсумовував генерал Гофман, – вони, очевидно, знали, що крім можливої допомоги з боку німців у них нічого немає, що уряд їх – справжнісінька фікція. Тим не менше у переговорах із графом Черніним вони твердо обстоювали своє і в своїх вимогах ані на йоту не відступали».

«Твердо обстоювали» – значить «твердо обстоювали». Ставити під сумнів судження авторитета – справа невдячна. «Алгебру» одного з найвидатніших німецьких військових стратегів випробуємо «арифметикою» ще одного мемуариста, який, на його переконання, був чи не головним архітектором миру між УНР та Центральними державами. Йдеться про спомини такого собі Миколи Залізняка, вміщені в цитованій збірці «Дипломатія УНР». Мемуарний текст – «про закулісові і таємні досі обставини, при яких велися мирові переговори в Берестю Литовському».

Хто такий Микола Залізняк?

Перша-ліпша біографічна довідка про цього добродія інформує, що народився він у Криму 1888 р., тобто в 1917/1918 рр. йому виповнилося хіба 30 років. У 1945 р. він був заарештований радянськими спецслужбами, засуджений до тривалого терміну ув’язнення і помер у тюрмі. Оце і все, що відомо.

Що розповідають мемуари Миколи Залізняка?

Немає потреби говорити, що до цих споминів, як і до будь-яких інших, треба підходити з надзвичайною обережністю. Ось один красномовний приклад: цей панок стверджує, що, беручи участь у переговорах, одного дня «випадково» знайшов «якусь пом’яту російську (підкреслення наше. – Д. Я.) газету», «що валялася в кімнаті наших нарад на канапі. Я взяв її до рук, – пригадує мемуарист, – і почав переглядати. Це було число «Київської мислі», в якому я прочитав опублікований там російський текст IV Універсалу», про який, мовляв, «недавно прибулі з Києва» Любинський і Севрюк нічого не знали. Саме ця обставина, за М. Залізняком, радикально змінила ситуацію на переговорах. Він нібито особисто повідомив графа Черніна про проголошення самостійності УНР, нібито після чого той на офіційному засіданні оголосив про визнання делегації УНР.