Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 46

Розгляд українсько-російських відносин 50-х pp. XVII століття вівся в основному у двох напрямках: з'ясування юридичної природи договору, його правова класифікація; зародження нових і подальший розвиток попередніх українських ідеологічних доктрин, де українсько-російські відносини 50-х pp. XVII століття розглядалися (це стало вже глибоко вкоріненою традицією) як невід'ємна частина цих доктрин.

Напліднішим із дослідників українсько-російського договору 1654 року з-поміж українських зарубіжних істориків тієї пори був А. Яковлів, автор унікальної фундаментальної праці з історії українсько-російських правових та дипломатичних відносин XVII–XVIII століть «Українсько-московські договори в XVII–XVIII століттях». Хоча А. Яковлів і був знайомий з попередніми історико-правовими розвідками, що були присвячені цьому договору, однак, спираючись на всі надбання історичної і правової думки, які існували на час написання його праці, не міг однозначно визначити юридичну природу українсько-російського договору 1654 року. Так, в «Українсько-московських договорах в XVII–XVIII століттях» він характеризує українсько-російські відносини після укладення договору 1654 року як васалітет у формі протекторату (тобто васалітет за обопільною згодою сторін) Московського царства над Україною. Пізніше автор перегляне свою думку у статтях, що вийшли на честь 300-ї річниці договору 1654 року. У праці «Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем» він говорить про договір 1654 року як про гарант передусім українсько-російського військового союзу проти Речі Посполитої. Ще в іншій своїй статті А. Яковлів відверто заявляє: «…тільки посудок В. Липинського про договір 1654 року, як про мілітарний союз України й Москви, відповідав подіям перед і під час укладання договору та автентичному його текстові. До опінії В. Липинського приєднався і я, тільки додав, що в договорі помітні сліди ідеї протекторату царя з ознаками національного васалітету (присяга, данина)».

Своєрідним поєднанням правового та ідеологічного трактування українсько-російського договору 1654 року є праці українського історика-правознавця Р. Лащенка, діяльність якого була також тісно пов'язана з українськими науковими центрами в Чехословаччині. За своїми поглядами Р. Лащенко був наступником так званої «народницької» школи в українській історіографії (і взагалі в українській історичній і суспільно-політичній думці). Він був прихильником і продовжувачем ідей М. Костомарова, особливо щодо федералізму і всеслов'янської єдності. Фактично Р. Лащенко підводив правову основу під історико-ідео-логічні концепції М. Костомарова. Українсько-російський договір 1654 року у творах Р. Лащенка теж подається як продовження федералістських тенденцій у політичному житті східнослов'янських народів. У своїй праці «Лекції по історії українського права» автор обстоює концепцію федерального устрою Київської Русі. Точніше, для Р. Лащенка Київська Русь – це конфедерація майже повністю незалежних князівств, що мала тенденцію до утворення федерації, але цьому стала на заваді монголо-татарська навала. Українсько-російський договір 1654 року розглядався передусім з точки зору можливої майбутньої відбудови федерація східнослов'янських народів. Саме з цією метою Р. Лащенком було зроблено правовий аналіз договору 1654 року, якому він присвятив одну із своїх праць.