Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 43

Однак варіанти українсько-російського зближення 50-х pp. XVII століття як унії або як повної інкорпорації передбачали повну відсутність у контрагентів самостійної, незалежної одна від одної зовнішньої політики, а також значного обмеження внутрішньої автономії однієї із сторін (у разі повної інкорпорації), або ж обох контрагентів (за існування унії). Але жодних юридичних чи фактичних обмежень суверенітету України чи Росії під час українсько-російського зближення 50-х pp. XVII століття за більш детального розгляду їх відносин помічено не було. Це змусило дослідників юридичної сторони договору 1654 року розглянути інші варіанти правової класифікації договору.

Саме тому стали популярними трактування договору 1654 року, які не передбачали тісної державної злуки контрагентів. Особливо це стосується розгляду цього договору як форми протекторату чи васалітету. Власне, ці дві форми відрізняються одна від одної лише тим, що васалітет виникає з волі сюзерена, за його ініціативою, тоді як протекторат передбачає обопільну згоду сторін. Як васальні розглядав українсько-російські відносини тих часів історик М. Коркунов.

Васальні відносини передбачають залежність, яка не знищує суверенітету васала, а лише підпорядковує його іншому можновладцю. Залежність ця має винятково зовнішньополітичний характер. Васал у своїх володіннях є єдиним і повноправним господарем (сюзерен ніяк не втручається у цю сферу його діяльності). Але васал має підпорядкувати свої зовнішньополітичні дії інтересам сюзерена. Так, становище України, згідно з договором 1654 року, порівнюється зі становищем Болгарії відповідно до Берлінського трактату 1878 року. Взагалі для підкріплення трактування українсько-російського договору 1654 року як васалітету часто наводилися приклади відносин між Туреччиною та її васалами, особливо це стосується вже згадуваної Болгарії, а також Єгипту. На противагу твердженням про унію та інкорпорацію, васалітет мав одну очевидну перевагу над ними: «Русский царь не соединял в своем лице две раздельные государственные власти, но малороссийский гетман подчинялся ему как высшему властителю».