Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 23

Саме в «Історії русів» вперше викристалізовуються ті елементи сприйняття українсько-російського зближення 1653–1655 pp., які ляжуть в основу його подальшого розгляду. Якщо у попередників автора «Історії русів» українсько-московський союз 1654 року зображувався суто як подія військово-політична, то в «Історії русів» вона набуває ще й яскраво вираженого ідеологічного змісту. Умови договору автором викладено коротко і дуже приблизно. Найбільшу увагу автор твору приділяє не договору і не причинам та обставинам його укладення, а тому, що обидві сторони вступали до союзу «як вільний з вільним, рівний з рівним». Тобто, на відміну від більш ранніх авторів (Самовидця, С. Величка), в «Історії русів» українсько-російському договору 1654 року було вперше надано сакрального ідеологічного змісту. Тут не лише стверджується факт наявності договору 1654 року, але й подається заздалегідь визначене ставлення до нього.

Формування сприйняття

Включення українсько-російського договору 1654 року в ідеологічний обіг російської державності мало вирішальний вплив як на суспільну свідомість, так і на українську й російську історіографію.

Головною передумовою виникнення проблеми договору 1654 року було насильницьке приєднання Росією в кінці XVIII століття більшості українських земель. Консолідація України, хоч і насильна, через здійснення експансії на її терени іншої держави наражає імперську державу на небезпеку виникнення потужного українського сепаратизму. Ми не казатимемо тут про всі заходи, що до них вдавалася Російська імперія (пізніше СРСР), аби відвернути для себе цю небезпеку. Зупинимося докладніше на аспекті ідеологічному, оскільки саме він стосується розгляду українсько-російського зближення 1653–1655 pp.

Першим заходом, що спричинив виникнення пов'язаної проблеми з договором, є створення історико-ідеологічної теорії історичного розвитку східнослов'янських народів. Народилася вона в праці М. Карамзіна «История государства Российского». Основним елементом історії Росії стала історія російської державності, а точніше – правлячої династії. Найкраще характеризує цей твір те, що автор присвятив його імператору Олександру І, завершуючи посвяту словами: «История народа принадлежит царю». Населення Росії (слов'янське) подавалось як щось етнічно монолітне, неподільне, від початку династії Рюриковичів до воцаріння Романових. Таким чином, історія династії в цій схемі дорівнювала історії держави, а та, у свою чергу, – історії народу. Усе, що в цю схему не вкладалося, фактично для російської історії не існувало. З цього приводу слушно зауважив М. С Грушевський: «Вона (російська історія. – С. III.) починається з передісторії Східної Європи… потім іде мова про розселення слов'ян, сформування Київської держави; історія її доводиться до другої половини XII століття, потім переходить до великого князівства Володимирського, від нього, в XIV столітті, до князівства Московського, – простежується історія Московської держави, потім Імперії. А з історії українсько-руських і білоруських земель, що лишилися поза границями Московської держави, часом беруться деякі важніші епізоди (як держава Данила, сформування Великого князівства Литовського і унія з Польщею, церковна унія, війни Хмельницького), часом не беруться зовсім, а в кожнім разі з прилученням до Російської держави сі землі перестають бути предметом сеї історії».