Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 320

– Та це ж сам Назар Хоробрий!

Навіть велетневих вух досягла звістка про народного героя. Страшенно налякані, чекали вони, коли прокинеться Назар.

А той, як побачив перед собою сімох лютих велетнів з палицями в руках, затремтів, як осика на вітрі, і на виду зблід.

Велетні помітили, що він змінився на обличчі, але вони вирішили, що то від люті він побілів і готується одним махом побити їх усіх. Попадали вони ниць і загукали:

– Слава Назару Хороброму, який одним махом тисячного ворога розбив! Щасливий наш бог, що легендарний Назар сам до нас завітав. Ми, семеро братів, служитимемо тобі вірою і правдою. їдь за нами он у ту фортецю на вершині пагорба, вияви честь господині – нашій се-стрі-красуні.

У фортеці його приймали по-царськи, а нескінченні розповіді про його подвиги зробили своє діло: красуня велетка закохалася в Назара Хороброго, що знову ж таки зіграло йому на руку.

У цей час об'явився поблизу тигр і унадився розоряти ці землі. Честь убити звіра, звичайно, випала Назару Хороброму!

Дізнавшись про це, Назар кинувся бігти в напрямку до рідної домівки, але всі вирішили, що він виступив на тигра. Наречена його зупинила:

– Без зброї не пущу. Візьми зброю і щасливого полювання!

Узяв Назар зброю з її рук і почимчикував до лісу. А там виліз на дерево, сподіваючись так розминутися з хижаком.

Але чортів тигр, як навмисне, розлігся під тим самим деревом. Побачивши звіра, він з переляку впав з гілляки… просто на смугасту спину – звір як понесе! Перед очима у Назара замиготіли долини і гори… А народ тільки дивується: Хоробрий Назар осідлав тигра!

Підживились вони відвагою у свого легендарного героя, з войовничим кличем і чим попало озброєні напали вони на тигра й убили звіра.

– Яка прикрість! – сказав Назар, коли все вже було позаду. – І треба було вбивати його тепер, коли я приборкав його.

Звістка про перемогу над звіром дісталася фортеці. Чоловіки й жінки, старе й мале – усі вийшли привітати переможця.

На радощах зіграли весілля Назара Хороброго з красунею велеткою. Тиждень славили молодих.

А в сестри велетнів уже був жених – правитель сусідньої країни. Як дізнався він, що його наречену віддали за іншого, зібрав військо і пішов війною на сімох розбійницьких отаманів.

Вишикувалися велетні перед Назаром Хоробрим – чекають наказів.

Знову Назар хотів утекти до рідного села. А всі вирішили, що він у чому був хоче відбити атаку ворога, стали його за руки хапати:

– Почекай воювати без меча та обладунку. Хоч і герой ти, але одна голова на плечах!

Шпигуни сусідського короля свою роботу знали, і прокотилася ворожим табором чутка, що Хоробрий Назар сам-один, беззбройний на поле битви поспішає. Насилу стримали його. А тепер за ним стоять стрункі лави солдатів.

Вивели на скаковище необ'їждженого жеребця, допомогли Назару в сідлі влаштуватися.

Солдати почали горлати, йдучи за своїм воєначальником: