Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 313

– Фет-Фрумосе, – мовив Дженар, – ти мені подобаєшся, і для першого разу я тобі прощаю, але вдруге не пожалію!.. – І зник з очей разом з дочкою.

Але Фет-Фрумос повернувся по дівчину знову.

Дженар полював за два дні шляху, коли Фет-Фрумос і його дочка втекли верхи на конях під протяжне нявкання двох котячих голів. Скоро вони вже ковтали пил з-під копит Дженарового коня.

Обличчя Дженара прибрало жорстокого виразу. Він підняв Фет-Фру-моса і шпурнув його в темні грозові хмари, а сам зник з очей разом з дочкою.

Жменька попелу – все, що лишилося від Фет-Фрумоса, – змішалася з розпеченими пісками пустелі. Попіл перетворився на джерело і струмочком побіг по піску. У дзюрчанні струмка можна було вловити сумну пісню про світлокосу наречену Фет-Фрумоса. Але хто міг почути цей голос у пустелі, де не ступала нога людини?

А тим часом пустелею мандрували двоє чоловіків. Убрання й обличчя першого сяяли яскравим світлом, другий нагадував лише тінь першого. Ступні Христа і святого Петра (а це були вони), обпалені пустельним піском, торкнулися освіжаючої поверхні струмка, і вони пройшли водою аж до джерела.

Там Христос угамував спрагу, обмив лице і руки. Відпочиваючи в затінку під самотнім деревом, Христос піднісся думками до свого небесного отця, а святий Петро обернувся на слух і вловив сумну пісню джерела. Він попросив:

– Господи, хай джерело стане тим, ким було раніше.

– Амінь, – підняв руку Господь, і вони пішли далі.

Фет-Фрумос немов прокинувся від сну і почав розглядатися. Упізнавши мандрівників, що йшли все далі по водній гладіні, він зрозумів, кому зобов'язаний своїм воскресінням, і став молитися.

Йому згадалася його обіцянка викрасти дочку Дженара. Увечері Фет-Фрумос уже був на підступах до замку. Дочка Дженара втерла сльози, побачивши його цілим і здоровим.

– Тобі мене не викрасти, – сказала вона, – якщо не дістанеш такого ж коня, як у мого батечка, з двома серцями. Біля синього моря живе стара, яка тримає сім кобил. Тому, хто пропасе їх три дні і не загубить жодної, вона дозволить вибрати собі лоша. Горе-пастухів чекає смерть, а удачливих обман: стара відьма виймає у всіх коней серця і вкладає їх в одного. А кінь без серця, сам розумієш, ні на що не придатний.

Осідлавши коня, він поїхав здобувати іншого.

Сонце палило немилосердно, коли Фет-Фрумос помітив комара, що борсався з останніх сил у гарячому піску.

– Фет-Фрумосе, – покликав комар, – віднеси мене до лісу, я, цар комарів, у боргу не залишуся!

Фет-Фрумос послухався.

Виїхавши з лісу, він побачив знесиленого рака із слідами сонячних опіків.

– Фет-Фрумосе, – покликав рак, – кинь мене в море, я, цар раків, тобі відплачу!

Фет-Фрумос кинув раки в море і поїхав далі.

Сутінки застали його біля брудної хатки, огородженої частоколом з насадженими на кілки людськими головами. На призьбі, на колінах у молодої рабині, що ськала у неї в голові, лежала зморщена сива стара баба.

Фет-Фрумос привітався.

– Здоров був, юначе, – підвелася стара. – Чи не моїх кобил прийшов пасти?

– Їх.

– Мої кобили скубуть траву лише вночі… Можеш братися до роботи хоч зараз. Гей, рабине! Нагодуй хлопця моєю стравою і проведи його.