Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 312

– Не хвилюйся, – сказав він, розімкнувши обійми. – Де мені знайти відьму?

– Біснується в ступі, куди ти її замкнув, намагається перегризти кайдани.

Фет-Фрумос хотів одразу ж кинутися на ворога, але красуня зупинила його:

– Спочатку, Фет-Фрумосе, я розкажу, як перемогти матір. Подивись на оці дві бочки: одна – з водою, друга – із силою. Поміняймо їх місцями. Втомившись від поєдинку, мати зазвичай кричить: «Почекай, треба води попити!» Вона звикла пити силу, коли ворог просто вгамовує спрагу, але цього разу буде навпаки.

На тому й порішили. А тоді Фет-Фрумос прикрикнув:

– Гей, чаклунко, як твої справи?

Відьма так забилася в ступі, що кайдани злетіли з неї.

– Ну, Фет-Фрумосе, начувайся! Зараз поміряємося силами.

Підкинула його відьма до хмар з такою силою, що він, падаючи, по кісточки в землю вгруз.

Фет-Фрумос у боргу не залишився і її увігнав у землю аж по коліна.

– Почекай, треба води попити! – запропонувала лісова відьма. І мерщій до бочок.

Відьма ковтала воду, а Фет-Фрумос – сили.

З іще більшим завзяттям узявся він духопелити відьму й увігнав її в землю по шию. Небо затягло сірими хмарами, завив вогкий вітер. Терем трясло, ніби в лихоманці. Яскраво-червоні змії пронизували хмари, почався шторм, лунали розкоти грому – все це нічого доброго не провіщало. У непроглядній темряві Фет-Фрумос розрізнив милу серцю тінь з розмаяним золотим волоссям і простертими вгору руками. Ледве жива від страху, дівчина пригорнулася до нього. Він підхопив красуню на руки і помчав крізь бурю.

– Ось моя наречена! – сказав Фет-Фрумос царю, і очі його побратима наповнилися сльозами.

– Чому твої очі вологі, о царю? – запитав юнак.

– Фет-Фрумосе, – мовив цар, – навіть життя мого буде замало, щоб віддячити тобі за те, що ти вже зробив, але я наважуся попросити ще більше.

– Що саме?

– Моє серце належить дівчині із задумливим поглядом, ніжній, як тиха заводь. Вона дочка мисливця Дженара, такого жорстокого, як вона прекрасна! Я не раз пробував її викрасти, але все марно. Раптом тобі пощастить?

Осідлав Фет-Фрумос прудконогих коней, а наречена його залишилася чекати і плакати.

Довго чи недовго він їхав, перш ніж на обрії забовванів замок Дженара. Помилки бути не могло: у розчиненому вікні Фет-Фрумос побачив миле дівоче личко із задумливим поглядом.

– Вітаю тебе, Фет-Фрумосе, – гукнула вона і кинулася відчиняти ворота величного замку, в якому жила зовсім одна. – Вночі мені було видіння, що ти з'явишся від мого коханого.

Замок охороняв кіт із сімома головами. Коли нявкала тривогу одна голова, чути було на відстані одного дня шляху, коли всі сім голів – на відстані тижня шляху.

Дженар полював неподалік, усього за день шляху від замку.

Підхопив Фет-Фрумос красуню на руки, посадив на коня, далі вони не скакали, а летіли над морем.

А в Дженара був чарівний кінь з двома серцями. Занявкала одна голова замкового вартового, і цей кінь голосно заіржав, сповіщаючи про викрадення дівчини. Дженар одразу наздогнав утікачів.