Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 268
Афанасий Фрезер
Воєвода Шемяка звелів коняку ту привести і засвідчити, чи справді вона без хвоста! А коли це виявилося правдою, тоді воєвода Шемяка суд вчинив: як цей вбогий мужик, Харитон, відставний цілувальник, узяв коняку з хвостом, то й повинен повернути таку саму; чому б і не взяти йому її до себе і тримати, поки в неї не виросте хвіст.
«Ну, от і гора з плеч, – сказав Шемяка подумки, – зробиш діло, і душі легше! От мудрість бути воєводою!»
«Вдалося сміливцю присісти та їжака роздавити, – подумав сват Дем'ян. – Нашому воєводі хочу зуби виривай, людина іншій прислужилася, а сама винна залишилася… А я б воєводі Шемяці сказав казку, як слон-воєвода дозволив вовкам взяти з овець по шкурі з сестри, а більше не звелів їх чіпати ні волосинкою! Подивимося, що далі буде».
Приходить іще прохач, за справою кримінальною. Син віз батька, хворого і сліпого, на санчатах у баню і спустився з ним біля мосту на лід. Тоді той же Харитон, відставний цілувальник, ішов п'яний через міст, упав з мосту і вбив до смерті хворого старого, якого син віз на санчатах до бані. Харитон, потрапивши до суду за справою кримінальною, трохи перетрухав; а коли його покликав Шемяка-суддя, то він, ставши позаду просителя, показував судді важку, туго набиту шкіряну сумку, ніби обіцяв йому велику кількість грошей. Шемяка Антонович, суддя і воєвода, наказав і суд вчинити такий: щоб Харитонові-цілувальнику стати під мостом, а вищеназваному синові вбитого стрибати на нього з моста і вбити його до смерті. Небіжчику ж віддати останню почесть і відвести землі сажень, викопати землянку, зняти з нього мірку та зшити на нього дерев'яний тулуп, і дати відзнаку, хрест на весь зріст.
Сват мій Дем'ян, почувши все це, замовк і рукою махнув. Тепер, каже, хоч святих винось! До пори був Шемяка простий, а як у знать і силу втрапив, так і пустився у всілякі художества: на словах Авраам, а по справах – Хам; із речей своїх, шиє, кроїть і вигадує, на замовлення, на гроші, на людей, на лице – що далі, то краще!
Нарешті приходить іще проситель. Той самий дурний Харитон напросився до мужика в хату погрітися. Мужик його впустив, нагодував і на полаті спати поклав. Харитон зірвався з полатей, упав у люльку, задавив дитину. Батько привів Харитона до судді і, дуже засмучений втратою своєї дитини, просив учинити суд і правду. Береза не загроза, де стоїть, там і шумить! Харитон-цілувальник знав уже дорогу до правосуддя: він знову показав Шемяці з-за просителя туго набиту шкіряну сумку, і все гаразд…
Ах ти Шемяка Антонович! Суддя, і воєвода, і блюститель правди руської, типун тобі на язик! Лукавий сам не візьметься розсудити безпристрасніше від твого; а хто хоче знати останній вирок судді Шемяки, той купи за три гривни оповідання про суд Шемякін, із тонкими малюнками, чи то суздальського, чи то володимирського художника, що починається словами:
