Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 266
Афанасий Фрезер
Коли ж і справді ввечері прийшов купець, то цар покликав дочку свою і наказував віддати купцеві кільце.
Княжна відповіла, що не сміє не слухатися милого батька свого, але й не може передати чоловікові колечко з рук у руки, а тому й кинула його на підлогу, мовляв, нехай не гнівається і сам підніме. Та кільце розсипалося дрібними перлами; купець перетворився на чорного півня і почав підбирати перлиночки; а підібравши всі, злетів він на вікно, захлопав крильми і закричав півнем: «Кузю, де ти?» – та за словом і ви-порхнув у вікно.
Але княжна, яку наш Кузя, мабуть, наперед уже навчив, кинувши колечко, зронила в той самий час, ніби ненароком, хустинку свою та ним і прикрила одну найбільшу перлинку. Вона ж раптом викотилася з-під хустинки, відповіла на питання півня, теж ніби півнем: «А я тута!» – і кинулася соколом із вікна; тільки шикнув сокіл крилами по повітрю – грянув у чорного півня, поламав усе піря; упав каменем півень замертво в крутоберегий потік, і понесло його хвилею вниз по річці, по зеленій воді. Почорніла й побагровіла вода від пінистої крові; а підрізане ліве крило скинуло і підняло вітром, воно й попливло туди ж, вниз по річці, поки не завертіло півня зустрічною течією…
Сокіл злетів над теремом царським, впорхнув у широке вікно, сів на руку княжни своєї та поглядав на неї ясними, розумними очима. У цей самий час чорний півень востаннє вдихнув, а ясний сокіл спорхнув на підлогу й постав у тому ж вигляді, як колечко нещодавно перед княжною: перетворився на молодця молодецького.
Зі смертю Будунтая Кузя залишився, правда, без уміння перетворюватися і приймати інший образ, але не журився дуже за тим; живучи в довольстві і в багатстві з дружиною своєю, колишньою княжною Ми-лоликою, невдовзі посів він престол царський, жив та княжив, солоно їв, та кисло пив, старих своїх, гуслярів, годував…
Казка про Шемякін суд
Шемяка народився не воєводою, а мужиком. Край його був бідний, народу розумного мало, письменного небагато, а Шемяка у дьячка у святці дивитися навчився, знав свято, по прикметах, відрізняти від буднів, ходив у тонкому кафтані – от його й посадовили в старости. Шемяка мужик сумирний: коли спить, так без палиці проходь сміливо; і чесний, заговорить, так немов твої краснобаї, душа на долоні й серце на язику; а що скаже, то і свято, де рука, там і голова… Шемяка наш простий, та добрий і Бога боявся; так мужики і сподівалися діждати від нього добра, та й по всьому…
