Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 107

Галя робить паузу, наче про щось згадує. Луїза не полохає тиші.

– От ми були в Годовиці, – повертається до теми Галя, – а це ж певною мірою символ його сімейного життя. Костел Усіх святих у Годовиці почали будувати 1751 року, саме того року, коли Пінзель узяв шлюб з Маріанною-Єлизаветою, а закінчили 1758-го, коли Маріанна вже носила під серцем другу дитину. Пінзелю залишалося жити лише кілька років…

– А як вулиця Театральна тоді називалася?

– Довга. Німецькою – Lange Gasse. Вона справді була найдовша у львівському середмісті. Лише через сто років дістала назву Театральна.

– Коли ти говориш про те, що пишеш… – Луїза всміхнулася, – очі в тебе, наче маєш температуру сорок, не меншу. – Поторсала заскочену зізнанням Галю. – І мені це подобається! Навколо тебе магнітиться повітря.

– Та ну…

– Так. Кажу ж. Ірина така сама. Як почне! Ніхто його не розуміє так, як я! Пінзель – це не вівтарний майстер, це майстер-карнавал! Він не завжди серйозний, він із нас іноді кепкує, але з серйозним обличчям. Та в нього навіть ангели шкіряться, зуби показують. Ви що, не бачите? Отак послухаєш її, і хочеться сказати: ну чого ти так хвилюєшся? Ну, ангели, ну, з зубами. Що ви з Галкою так хвилюєтесь?

– А того, що без цього завзяття нічого путнього не вийшло б. Треба бути трохи схибленим – та що там! – шизанутим на тому, що робиш, у що заглиблюєшся…

– Ага. Я знаю. Було таке в біографії.

– Телебачення?

– Угу.

– А тепер що?

– А тепер просто робота. Іноді дуже цікава й завжди прибуткова.

– Знаєш, що тобі скажу? Ненадовго ця твоя теперішня робота.

Луїза глянула, закусила пасмо волосся.

– Ти просто Кассандра.

І розповіла про свої останні спостереження та підозри. Спочатку їй було невтямки, що тих бізнесменів приваблює в зустрічах у клубі ділових людей, а згодом зрозуміла: це своє рідний узаконений рекет. Але там і голки не підсунеш. Геленин чоловік, впливовий політик і бізнесмен, у тому клубі збирав данину.

Важко було не зауважити потужну концентрацію нещирості та приховані взаємозв’язки між відвідувачами клубу. Вони прозирали у поглядах, жестах і навіть мовчанні. А коли взяти до уваги ще уривчасті фрази та випадкові коментарі, то багато що зрозуміла б і стороння людина. Отож, саме дрібниці, вловлені пильним оком, і цікавили Гелену над усе. Вона слушно вважала, що найголовніше ховається в деталях, тому докладно розпитувала Луїзу після кожного заходу. І Луїза збагнула нарешті, за що їй платять. За інформацію, за спостережливість і вміння оцінити ситуацію.