Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 156

– Ідіоти, – говорив Руді й тихо ставав за спиною в Тані, й вона це відчувала, а Руді видавалося, що її устами грає благенька прозора посмішка. Пізніше, коли він заставав її за комп’ютером, де вона подорожувала порносайтами, з тією ж усмішкою, холодною, наче у снігової королеви, він починав щось розуміти, але не бажав втручатися. Нарешті, коли підходили веселі зимові свята, з ясним світлом, що стоятиме ще тижнів зо два, він повернувся з міста і побачив двох чоловіків. Ці двоє нічим не насторожили. Прості лукаві робітники, з червоними пиками, вузлуватими руками і гугнявою потворною мовою. Вони називали себе робітниками холодильних установок і просили дванадцять тисяч за те, що пронесуть Боба у банк. Щоправда, у душі Руді посміювався над самою назвою «банк», не інакше там грошей було не більше, ніж у цій антикварній крамничці, але ці двоє вже потягли нечистого за ногу, тому доведеться відповідати. І Руді мовчки, покірно зависав своїм червоним від рому шнобелем над різноколірними облатками марок, відходячи у свої чудесні й небачені світи. Тепер старому видавалося, що вони співають в один голос, але іноді Руді ловив себе на тому, що він таки дійсно обманюється, навіть і гадки не має, що намислила Таня. А Таня, на диво самого Руді, не перетворювалася на тінь, як то буває з каталептиками, епілептиками чи параноїками. Навпаки: її очі завжди дивилися на дахи міста згори або знизу і завжди були повні темного синього вогню, готового розбудити, здавалося, навіть мертвого чоловіка. З відчаєм досвідченого чоловіка він вслухався у тихі голоси, у тихі звуки, у все навколишнє, намагаючись побачити чи почути щось таке, що виправдало б Таню. Він єдиний знав, що у неї в голові. Новий рік пройшов з ялинкою, зі звичними для Руді запахами помаранчів. Таня багато готувала, мало говорила, але весь час сиділа біля Боба. На ранок вони починали.

Другий день після свят. Холодно і вітер. Голим асфальтом, із залисинами снігу, вітер гонить різнокольорові кульки, серпантин плутається за парканом. Таня сиділа в жовтому «фольксвагені», прямо перед входом у банк, з незмінним рюкзаком на спині, одягнена в червоний замшевий костюм чоловічого крою, зелену в’язану шапочку. Ноги у Тані холодні. Хоча одягнені у першокласні німецькі черевики «унісекс» на товстих підборах. Вона повільно рахувала, майже байдуже, якби не блиск в очах, то напевне б видалося, що вона рахує птахів, які чорним лахміттям висіли над містом. Вона навіть бачила Боба, який повільно відходив десь на підлозі. Він майже півдоби сидів у морозильнику. Шоста ранку. Охорона або випила, або сонна. Боб виповз у коридор, ледь рухаючи змерзлими кінцівками, відчуваючи, що серце ледь-ледь теліпається у грудній клітці. Він зрозумів, що сили його покинули і принаймні півгодини треба відлежатися, щоб прийти до пам’яті. Цього ані він, ані Макнамара не врахували. І він втратив свідомість; зараз йому снилася Таня. Дівчина у цьому сні була привітною і майже подібною до нього, чого це так, Боб не міг сказати, та, напевне, й не хотів. Йому приємно було бачити таку Таню. У цьому сні вона була невагомою. Він сидів з Танею на крутому березі глибокої синьої чистої річки, із золотими косами піску, і відчував її дивні запахи: лимона і бергамоту. Потім усе змінилося, стало якимсь неприємним, і він уже бачив себе одного на кручі чорного кольору, а на іншій, дуже подібній, на тому березі сиділа Таня. Вона чомусь у великих окулярах, такі носила його мати. Таня ворушила губами. Пізніше, коли налетіли птахи, хвостаті, червоні, зелені, сині, заповнивши прірву між ними, він зрозумів, як тяжко і сумно йому без Тані. А коли прийшов до тями, то побачив під собою калюжу води, його била дрож, а на поверх хтось підіймався.