Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 148
Олесь Ульяненко
– Поїхали, – сказала вона.
– Поїхали, – повторив Боб і накрив голову подушкою.
Танька уперто потягла його за ноги. Боб відбрикнувся і заліз під ковдру. Дівчина знову потягла його, цього разу за вухо.
О шостій годині ранку вони виїхали до Білої Церкви. «Жук-фольксваген» обігнув крихітне СТО, повернув на путівець, минаючи довгі й невиразні корівники, прісно-сірий, наче кимось покинутий, круглий майдан з одинокою облізлою тумбою, і м’яко зупинився посеред червоної стіни будівлі з сірою облупленою штукатуркою. Боб подумав, солодко позіхаючи, що так завжди починаєш: спочатку дивишся, а потім дерешся на стіну або б’єшся об неї головою.
– Ось там, – сказала Танька і довгими, трохи вузлуватими пальцями вказала на будівлю, верхівка котрої тонула в тумані.
– Що тут, мила, танці?
– Це комбінат. Вони виготовляють всіляку скляну шолупонь для ліків. А он там, бачиш, металева труба, зігнута коліном, там повітровідбірник.
– Ага, бздо витягувати, – відповів сумирно Боб і витягнув з бардачка пакуночок з льодяниками.
– Поклади. Не твоє, – вередливо сказала Танька і провадила далі: – Повітряний відбірник проходить якраз над касою.
– Там хіба що кішка пролізе, – запихаючись льодяниками, видав Боб.
– Милий, ти краще кішки.
І «жук-фольксваген» неправдоподібного жовтого кольору рушив попід червоною стіною у рваному пір’ї туману.
– Почнемо завтра. Їдемо на електричці. Потім назад, – спокійно сказала Тетяна, кермуючи «жука» між коров’ячими кізяками. – От чорт! – вилаялася вона.