Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 122

Таня сіла на батьків «хаммер» і в супроводі охорони навідалася до убогої квартирки Катерини. Тетяну била холодна дрож. Вона піднялася слизькими крутими східцями і, німіючи від холодного жаху, подзвонила у двері. Вона нічого не відчувала, коли рознесла голову Валєвскі, але тут справжній солодкий жах загудів у її кістках. Такі зустрічі, відвідини, скупі, уривчасті, продовжувалися півроку. Любов, а швидше питання, що іноді спливали в каламутній голові нашої Танечки, і те, що вона всотувала з кіно, виявилися водою в решеті. І вона це з холодним розумом рівно через півроку визнала. Зізналася, що це тільки початок шляху і, напевне, не треба чекати, коли хтось прийде, подзвонить у двері, як вона подзвонила Катерині й побачила її великі розкосі, чорнильного кольору очі, що миттєво наповнилися здивуванням і жахом. Вони розсталися тихо і невимушено, зі стриманістю старих людей, пройшло це навіть романтично, у жовтому полум’ї свічок, за червоним вином. Ніхто не плакав і нічого не говорив. Про такі речі, коли все закінчується, як правило, ніхто не говорить.

За день до свята Восьмого березня вона встала рано, пройшлася кімнатами, кволим голосом покликала обслугу. Настрій у неї був не ліпший за ватяний день за вікном. Голова важка, тому вона випила півтаблетки аспірину, пригорщу вітамінів В, С, Е і склянку свіжого помаранчевого соку. Пізніше вийшла до гаража, зажмурившись від сонця, сонцезахисні окуляри якось ненароком потрапили під каблук, і вона бридливо їх відіпхнула кінчиком туфлі. На вулиці голо лежав асфальт і таким же голим лягало на людей небо. Салон «Каретті» вабив до себе, і вона направилася туди, лишивши на стоянці кабріолет. На порозі відчула, як тіло мимоволі напружилося, видалося, ніби хтось її покликав, і вона побачила люб’язне обличчя дівчини-продавчині, яка дивилася крізь вітрину; і тут Танині красиві коси неприродно піднялися, засвітившись червоним золотом, руки злетіли безвільно білими стрічками. За секунду Таня лежала, стікаючи кров’ю, на сірому асфальті, і здивовані люди йшли, боязко оминаючи красиву дівчину, яка розляглася на дорозі казна-чого.

2

Уже випарений полудень упав на дерева, і йому чувся далекий шум лісу на сірому пагорбі, а насправді то трасою блискучими жуками шастали автомобілі. Чоловік розплющив очі, земля ще хиталася під ногами, а роззявлені роти людей нагадували риб’ячі. Хтось виключив звук, го-го, подумав Боб. Він зупинився, повиснув над тихим кварталом. Дід у задрипаному магазині прямо на цементній підлозі пив з пакета молоко і, примруживши око, спостерігав за тим, що з цим ідіотом на високовольтній мережі трапиться. Як не крутись, а цікавість – надто паскудна річ, щоб після неї лишитися живим за теперішнього часу. Так гадав дідок, і все ж дивився, що буде далі. Він розповість пізніше, але йому, з огляду на систематичне пияцтво і ще більш системну-таки брехню, ніхто не повірив. А дід розповів ось що: чоловік несподівано зупинився біля велетенської будівлі заводу, в одну мить почав розхитуватися. Тільки тоді наш цікавий дідок побачив його руки в блискучих наручниках – дід перехрестився, але й після цього йому ніхто не повірив, а Боб виковзнув з наручників і, наче щупак, пролетів повітрям на рівні високовольтних дротів, пірнувши у прочинену кватирку будинку. Не те щоб він так хотів, але іншого виходу Боб не бачив. У цьому сенсі це було не краще, ніж стрибнути прямо у кабінет міністра внутрішніх справ.