Читать «Ангели помсти» онлайн - страница 110
Олесь Ульяненко
Я курив, наче перед розстрілом. Діма Кольт розплющив одне-єдине око. Замість двох одне. Вирішили, що глухонімому вистачить й одного ока. Альма схилилась і провела долонею над обличчям Кольта. У відповідь він кволо підвів руку і зробив дашок. Літера А. Око сміялося. Вони заговорили на своїй мові, одними очима, семеро очей. Альма повернулася, дістала з сумочки велику ампулу морфію, втягла всі десять кубів у шприц. Потім ще маленьку, витягла її. Діма усміхнувся. І вже знайомим жестом показав, як він її любить. Я курив, як перед розстрілом. Авт… Яка там евтаназія? Останній стрибок безногого і безрукого самурая. Око смикнулося і затихло в дірі неба. Лишилося шестеро.
Мармелад з місяць тирлувався на Подолі. Навпроти ощадкаси. Місяць він спостерігав, як хлопці-інкасатори курять, без пістолетів, поставивши торби під ноги. Точать розмову про те і про се. Мармелад перевішає всіх наркош і замочить панків. Вони сидять разом з Васею Клімом. Місяць уже як сидять. Вася Клім гниє потроху. Це від наркоти. Мармелад це знає, але виходу іншого немає. Він у бігах. Батько за ґратами. Що може бути краще? Інкасатори курять. Вася Клім харкає кров’якою. Курить у рукав – якого дідька, хіба не можна так? Вася зривається, перебігає вулицю, хапає дві торби і, вихляючи, біжить по Сагайдачного. Постріл невидимого з даху переламує його навпіл. Мармелад підхоплює торбу і зникає в метушні. Його дорога лежить до дока Зелінського. Які симпатії? На похороні у мене до нього будуть симпатії.
Альма сидить на порозі й курить. Вона сидить у будинку дока Зелінського. Її ламає. Ми з Едіком, дві пари очей. Альма заходить. Хилитнулася фіранка. Альма вийшла. Кінець – показала руками. Шестеро очей. Мармелад збігає на ґанок. Яскравий вибух виносить усі вікна в чотириповерховій віллі. Шестеро очей зустрічаються в одному поцілунку. Все тільки розпочинається. Ми слухаємо, як гудуть високовольтними дротами поїзди метрополітену. Шестеро очей училося жити, щоб померти…
Танька
1
Казка її життя закінчилась. Ангел смерті скерував кулю по належному периметру, а потім несподівано пурхнув на фасад готелю «Дніпро»; його зацікавив чоловік, який біг московським мостом, вихляючи усім тілом, ухиляючись від рук людей у міліцейській формі; коли він повернувся до свого звичного заняття, куля вже влучила у голову Тані Рудківської, розшила черепні шви, вискочила ззаду і вліпилася в бетонну стіну. Життя довго не могло полишити її, а тому вона лежала на асфальті, перед відчиненими дверима салону, а люди йшли, дивилися на неї, наче запитуючи: чого ця баришня тут розляглася? Сонце сипалося білим снігом, і скрізь було біло, а Танька відчувала, як холонуть ноги, а в голові творяться зовсім не припустимі думки, яких вона до того не знала. Ангел провів поглядом чоловіка, який біг з усієї сили від переслідувачів. Тоді підняв важкі крила, пролетів гірляндами мостів над тяжкими свинцевими водами і вже сидів на шляху чоловіка, який налягав на ноги так, наче їх ось-ось позбудеться. Ангел смерті, напевне, здивувався, якщо подібні істоти вміють дивуватися, але зір його став м’якшим, бо з боку Дзержинського він побачив білу пляму, що перетворилася на яскраву кулю. Ангел упіймав поглядом свого колегу, конкурента по ремеслу. Посидівши на балконі якусь мить, ангел смерті пірнув у теплі потоки повітря і зник, кажучи простіше, лишився ні з чим.
