Читать «Загублена історія втраченої держави» онлайн - страница 140

– «низький освітній рівень більшості селян заважав зрозуміти їм безперспективність екстенсивного ведення господарства», тому

– «міф про зрівняльний розподіл земельного фонду губернії як найефективніший засіб аграрного прогресу виявився надзвичайно стійким у свідомості більшості хліборобського населеня краю», а

– «погіршення внутрішньоекономічної ситуації в країні внаслідок Першої світової війни лише посилило прагнення селянства до примусового перерозподілу землі».

За своєю суттю селянський рух березня 1917-го – січня 1919 р., – пише Я. Мотенко, – це «низка спроб самоорганізації найініціативнішої чистини хліборобського населення з метою захисту власних економічних, політичних і національних інтересів… Справжніми причинами його виникнення було гостре аграрне і національне питання в дореволюційній Російській імперії». Рушійні сили руху – «общинне селянство і селяни-власники індивідуальних господарств», спільна мета яких полягала в ліквідації великого поміщицького, церковного і державного землеволодіння. Очевидно, що для реалізації цієї програми поняття «право» і «закон» у традиційному, усталеному варіанті мали бути відкинуті за визначенням. Вплив на регіональний селянський рух третьої групи селян – які поєднували працю в аграрному секторі із заробітками в промисловості – якщо й існував, то був незначним.

В конкретних обставинах часу і місця, а саме – навесні 1917 р. намагання Тимчасового уряду і Генсекретаріату «знайти компромісний шлях вирішення земельного питання було розцінено місцевим селянством як зволікання з вирішенням його потреб». Власне, ситуація почала поступово виходити з-під контролю органів державної влади вже з перших днів після усунення від влади Романових: «вже на початковій стадії свого існування селянський рух продемонстрував ознаки соціальної нетерпимості і внутрішнього розколу… Протягом 1917р. у свідомості сільського населення міцно утверджується ідея «чорного переділу», «домінуючим у суспільній свідомості селянства став національно-утопічний міф про зрівняльний розподіл землі, як оптимальний засіб вирішення аграрного питання». Саме тому харківські (та й всі інші) селяни вели пасивну або активну війну проти всіх – Тимчасового уряду, УЦР, гетьманського режиму, німців, більшовиків, Директорії, Денікіна. При цьому «інтуїтивні пошуки державницького ідеалу більшості селянства обмежувалися радянською моделлю політичного устрою республіки, яка б передусім захищала економічні та національно-культурні інтереси українського селянина». Очевидно, що при цьому «економічні та національно-культурні інтереси» всіх інших верств – тобто НЕселян і НЕукраїнців, але громадян своєї країни – українських селян просто обходили.