Читать «Загублена історія втраченої держави» онлайн - страница 138

При цьому жодне, підкреслюємо – жодне! – з державних утворень (крім більшовицького), які намагалися накинути свою владу на території «Східної або Великої України» – від Тимчасового уряду до Директорії, у тому числі денікінський режим, «так і не знайшли порозуміння з своїм народом», ані у сфері аграрної, ані у сфері робітничої політики. Попри війну та політичні події в країні, «селянство жило своїм суперечливим і вкрай нестабільним життям, вістря якого було спрямовано на бажання селян негайно оволодіти поміщицькими землями». «Особливої гостроти» ця нестабільність набула на територіях Правобережжя та частини Лівобережжя, тобто в районах «найбільшого селянського малоземелля». І. Хміль та І. Куташев звернули увагу й на наступну обставину. Якщо «екстремальні форми боротьби в березні—червні 1917р. були поодиноким явищем» (936 виступів; основні форми – зниження орендних цін, передача селянам земель, які не оброблялися), то в липні—серпні ситуація і якісно змінилася, і почала виходити з-під контролю місцевої та центральної влади. За ці два місяці мали місце принаймні 817 аграрних виступів (основні форми – захоплення поміщицьких земель, реманенту, врожаю в 7 з 9 губерній – за винятком Катеринославської та Таврійської). Саме липень 1917 р. ознаменував початок «другої селянської війни» – цього разу проти найбільш заможних селян. У відповідь влада, де могла, застосувала військову силу, але стабілізувати, припинити «безпрєдєл» не вдалося. Селяни в жупанах та кучмах швидко порозумілися із селянами в солдатських строях та фуражках. 26 вересня – 2 жовтня 1917 р. об’єднані сили землеробів у цивільному та землеробів у солдатських шинелях, насамперед 2-го гвардійського корпусу, заходилися громити поміщицькі маєтки на Волині. Запалав кожний п’ятий повіт. У вересні—жовтні екстремістська, злодійська, руйнівна погромницька хвиля піднялася ще вище – дослідниками зареєстровано принаймні 849 виступів. Тобто, якщо в березні—червні мали місце принаймні 9 селянських виступів у день, то в липні—вересні їх зареєстровано майже 14.

Одна з головних причин цього, як на нашу думку, полягає в тому, що в умовах непевного становища на фронтах війни, карколомного наростання економічних проблем у воюючій країні, падіння авторитету центральної влади, її розбалансованості на центральному та регіональному рівнях, нездатності цивільних та військових властей протистояти насильницьким, погромницьким діям, відсутності елементарної правової та політичної культури в абсолютної більшості населення частина люмпенізованого українського селянства під впливом погромницької агітації антидержавних елементів, особливо російських та українських більшовиків та української націонал-соціалістичної партії соціалістів-революціонерів, вирішила скористатися слушною, на їх думку, нагодою, аби відновити «історичну справедливість» – винищити як ненависних поміщиків, так і більш успішних економічно односельців. Від липня 1917 р. «українська» сільська голота перейшла до відкритих, збройних, екстремістських форм боротьби проти існуючого демократичного режиму, у якого в конкретних обставинах місця та часу не було ані сил, ані можливостей підтримати та/або відновити правопорядок.