Читать «Загублена історія втраченої держави» онлайн - страница 108

25. Для реалізації всього вищенаведеного ми вимагаємо створення сильної централізованої державної влади. Авторитет політичного центрального парламенту на всій території держави та в її організаціях мусить бути безперечним. Слід створити палати представників станів та професій для впровадження прийнятих державою загальних законів в окремих федеральних землях».

За вісім місяців перед тим, а саме 6 червня 1919 р. на сторінках часопису Б. Муссоліні «Popolo d’Italia» було надруковано текст «Маніфесту бойових загонів», який фактично представляв широкому загалу передвиборну програму фашистів до парламентських виборів, що мали відбутися в листопаді того ж року. Серед політичних вимог маніфесту згадувалися: 1) загальне рівне пряме виборче право для громадян віком від 18 років; 2) пропорційна виборча система на основі регіональних списків; 3) виборче право для осіб жіночої статі; 4) визнання та представництво на урядовому рівні Національних Рад, створених за секторами економіки… До Національних Рад планувалося залучати робітників, технічних спеціалістів та роботодавців. У числі вимог у сфері трудової та соціальної політики уряду фашисти закликали встановити 8-годинний робочий день, залучити представників трудящих прошарків до управління промисловістю, реорганізувати транспортну систему країни, переглянути проект закону про страхування від інвалідності, зменшити пенсійний вік від 65 до 55 років.

Щодо проблем військового будівництва, які гостро стояли на порядку денному через демобілізацію та перехід країни до мирного життя, фашистський маніфест пропонував запровадити національну міліцію з короткою строковою службою та виключно оборонними завданнями, націоналізацію підприємств військово-промислового комплексу та активну змагальницьку зовнішню політику, іманентно мирну за спрямованістю. Торкаючись фінансово-економічної сфери, фашисти виступали за впровадження прогресивного оподаткування капіталу, передбачаючи майбутню «часткову експропріацію» недобросовісно накопичених капіталів, за експропріацію власності релігійних згромаджень, перегляд усіх контрактів на державні військові замовлення та секвестрацію 85% військових прибутків приватних підприємств на користь держави. Таким чином, у цілому фашистський маніфест відповідав радикальним соціалістичним тенденціям італійського політикуму, використовуючи традиційну популістичну риторику та проблематику лівих політичних сил країни.

Подібну позицію за декілька місяців перед тим декларували, а потім намагалися втілити в життя українські націонал-соціалісти. 9 січня Мала Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автономію». «Окремі його положення важко назвати демократичними, – зауважив сучасний дослідник В. Устименко. – Стаття друга, наприклад, фактично розділила всі національні меншини в Україні на дві категорії: нації, так би мовити, першого і другого сорту… Однак основна проблема полягала у самому принципі, відповідно до якого розроблявся закон… Найбільш складною виявилася ситуація з російськомовним населенням, яке зовсім не хотіло визнавати себе за національну меншість».