Читать «Загублена історія втраченої держави» онлайн - страница 101

Карл Великий.

Як володар Римської імперії Карл Великий успадкував колосальну за обсягом та якістю політико-правову традицію. Її коріння сягало часів Вавилонського і Шумерського царств та інших давніх розвинених культур Сходу. Для останніх було самоочевидним, що право як таке має божественне походження: «легітимність і тривалість влади» правителя ґрунтувалися на «особливих стосунках правителя з божеством». Характерною була «особливість влади в її концентрації в чиїхось руках», «харизматична одноосібна влада в її різноманітному вираженні». Саме правителі «оголошували непорушну волю богів, які виступали основою правових стосунків між людьми». При цьому «правитель не встановлює якогось нового права. Він в жодному разі не ухвалює свавільних рішень, а виходить із головних етичних цінностей», а влада існувала як «структурний принцип управління та організації суспільства з її поділом на тих, хто підпорядковує, і на тих, хто підпорядковується». Не можна в цьому контексті оминути увагою і надзвичайний за своїм обсягом та змістом внесок у розуміння походження терміна «право» та його змісту юдеїв. Юдейське право є «релігійним та національним», але, що найважливіше, його джерелом було оголошено Божественне Одкровення.

Теоретичну основу під феномен «права» підвели греки, які відділили публічну основу від приватної та оформили різні її типи у вигляді конституцій, яких існувало понад 150 – за числом грецьких держав. При цьому згідно з власне грецьким поглядом «конституції ґрунтуються на згоді підданих, на добровільному підпорядкуванні, говорячи сучасною мовою, на акцептуванні влади». Але основна заслуга греків полягала в тому, що вони «підвели владу під етичні норми та правила, які впливали на політичні теорії аж до епохи нового часу».

Фундаментальний, «особливий» внесок римлян полягав у тому, що вони зуміли «прагматично збалансувати внутрішню соціальну структуру влади на створенні велетенської світової імперії Imperium Romanum, яка… свої економічні, соціальні, культурні та релігійні основи передала у спадок Європі». Саме римляни зафіксувались на незмінності та сталості права, оскільки незмінними та сталими є стосунки богів з людьми. Розвивати право міг тільки закон, який розробляли спеціально уповноважені органи, а потім схвалювали на зборах плебсу. За дотриманням цих норм стежили не залежні від держави судді.

У середньовіччя уявлення про право зводилися до того, що воно «складається із законодавчих норм, за допомогою яких встановлюються важливі для співжиття різних суб’єктів межі, дотримання яких забезпечує державна влада», а влада правителя «з ідеологічного погляду легітимна і незаперечна, щось зрозуміле само собою». При цьому один з інтелектуальних і духовних стовпів середньовічної доби Св. Августин учив, що «держави були великими бандами грабіжників, проте вони були потрібними, допоки прагнули зберігати мир та підтримувати справедливість».