Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 96

330

II, 22. «Розділяй із другом усі свої турботи, усі помисли. Вважатимеш його вірним — таким і зробиш його» (Сенека). Александр Македонський настільки довіряв своєму лікареві Філіппу, що, не вагаючись, випив ліки, які той йому приготував — не зважав на листа, де його попереджували про небезпеку отруєння; листа ж дав прочитати Філіппові вже після того, як той засіб випив. За іншою версією, спокійно пив ліки під час того, як Філіпп читав листа: на обличчі лікаря бачив не страх, а обурення.

331

II, 25. Овідій у «Посланнях із Понту» (I, VI) співає хвалу тій богині, Надії (Spes) що лиш одна ще залишилась на «злочинних землях», богині, яка не покидає хворого до останнього поруху живчика, коли від страдника вже й лікар відступився… Серед багатьох афоризмів, що стосуються поняття «надія», — чи не найвідоміший у нас той, що належить Лесі Українці: «Contra spem spero» (надіюся всупереч надії) — «Без надії сподіваюсь». На біломармуровому пам'ятнику (скорботна жінка з опущеною лірою), який для свого батька, пароха с. Біла на Тернопільщині, Амвросія Крушельницького, спровадила з Флоренції його славетна дочка Соломія, — напис латиною: «Semper tecum, Pater, in fletu et spe» — Завжди з тобою, Батьку, в сльозах і в надії.

332

II, 28. Найважче дотримати міри, про це філософи в один голос, — у тілесній насолоді (voluptas); вона ж, коли їй даси волю, обертається гіркотою (Сенека)… «Гостю, можеш увійти сюди; тут тебе чекає найвище благо — насолода» — таким написом зустрічали перехожого знамениті «Сади Епікура» в Атенах. Тут же, при вході, й подавали звабленому тим написом обіцяну «насолоду» — мищину каші й кухоль води: «не відчувати холоду, болю, спраги» — ось істинна насолода; все інше, за Епікуром, — забаганки. «Пришли мені горщичок сиру, щоб можна було порозкошувати, коли захочеться», — пише він своєму приятелеві…

333

III, 1. «In mores Fortuna jus non habet» — Фортуна не має влади над звичаями. «Sera nunquam est ad bonos mores via» — Ступити на шлях доброзвичайності — ніколи не пізно (Сенека). Часи є такі, якими є у них звичаї — добрі чи погані: «О tempora! О mores!» — О часи! О звичаї! (Ціцерон). Філософи стоїчної школи часто протиставляли прості, здорові звичаї староримської Республіки моральному занепадові в добу Імперії.

334

III, 2. В ориґіналі — «recte», правильно, прямо: Поняття морально-етичної філософії часто виражаються геометричними термінами: «Recta linea est brevissima, recta via est tutissima» — Пряма лінія — найкоротша, пряма дорога — найбезпечніша. Піти манівцем, тобто відхилитися від прямої дороги. Говорити прямо, бути прямолінійним, кривити душею тощо.

335

III, 5. Синонім лінивства (segnities, ignavia) — inertia, дослівно відсутність творчості. Античні закликали до активності як тіла, так і душі (калокагатія — гармонія тілесного й духовного), зауваживши, що люди лінивішими бувають душею, аніж тілом. Звідси в Горація: strenua inertia — дійове лінивство, яке жене «зайнятих» людей світами у пошуках збагачення і щастя, воно ж, те щастя, — поряд, варто лиш своєю душею зайнятися. Про це ж і Сенека (…розрухавши тіло, тут же повертайся до душі — її вправляй денно й нічно), і Ювенал: Orandum est, ut sit mens sana in corpore sano (Дбай і молись, щоб здоровим був дух у здоровому тілі). Цей вислів, до речі, відомий лише у другій його частині: Mens sana in corpore sano, що суттєво змінює думку сатирика. З цього приводу іронізує І. Франко: «В здоровому тілі здорова душа, та часто буває не варта й гроша»… (щоб вона була чогось варта, треба й про неї дбати, а не лише про тіло).