Читать «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори» онлайн - страница 7
Солон
Від упорядника
Антологія «Відлуння золотого віку» присвячена латинській поезії доби пізньої античності. Український читач цієї поезії майже не знає. Її іґнорують університетські курси: студенти-філологи читають лише прозаїка Апулея і, можливо, історіографа Светонія, а філософи і богослови — Авґустина, Боеція та інших ранніх Отців церкви, яких, зрештою, віднесуть радше до середньовіччя, аніж до античності. Не надто тішили цю поезію своєю увагою й перекладачі. Мабуть, перший, хто почав освоювати її українською мовою, був Микола Зеров, який ще у 1930-х pp. переклав деякі найяскравіші твори епохи: безіменні «Нічне свято Венери», «Народження троянд» і «Пісню веслярів», Клавдіанового «Веронського діда», окремі речі з Рутілія Намаціана і Авсонія, дещо з «малих поетів» (Сульпіцій Луперк, Пентадій). Після Зерова перекладачі до поезії цього періоду зверталися рідко. Лише Ю. Кузьма 1979 р. опублікувала переклад II еклоги Немесіана, а В. Маслюк переклав дещо з Авсонія і Намаціана для своєї хрестоматії римської поезії, де вмістив також більшість згаданих перекладів М. Зерова і Ю. Кузьми. У тій же хрестоматії побачив світ український переклад М. Борецького частини «Дистихів Катона» і байок Авіана (дві з них публікувалися й раніше). Звичайно, не можна не згадати і попередні переклади А. Содомори: «Розрада від Філософії» Боеція (2002) з її численними поетичними пасажами і недавній повний переклад «Дистихів Катона» (2009).
Варто зазначити, що таке незнання цієї літератури і така до неї неувага — явище новіших часів (і не тільки в Україні). У середні віки чимало з перекладених тут творів були незмінним шкільним читанням — поряд з класиками «золотого віку», — і часто саме завдяки цьому вони дійшли до наших днів. Кожна епоха по-новому звертала увагу на тих чи інших авторів, і деякі з них у різний час були у великій пошані, зокрема, і в Україні. Промовистим свідченням широкої популярності цієї поезії є один з будинків поч. XVII ст. на львівській ринковій площі, на фасаді якого читаємо в ориґіналі три сентенції з анонімного пізньолатинського циклу «Вислови семи мудреців» (колись його приписували Авсонієві). А в зібранні праць Г. Сковороди не випадково натрапляємо на його робочу виписку з настанов німецького ритора А. Бухнера (1591—1661 pp.), де той рекомендує читати і наслідувати Клавдіана як «поета з особливо ясним і приємним стилем». Звичайно, це не єдині свідчення присутності пізньоримської поезії у нашій культурі.
Мабуть, сьогодні, коли вже заповнено найбільші прогалини в освоєнні римської літератури українською мовою (маємо і Верґілія, і Горація, і Овідія, і Лукреція, і повний корпус елегіків, й низку інших класичних авторів), настав час для того, щоб уважніше придивитися і до її продовження у добу пізнього Риму.
