Читать «Квiти Содому» онлайн - страница 5

— Ідіть на хєр звідси, — заревів він бугаєм на парочку.

— Стоять!

— Пиздуйте!

— Ти нариваєшся!

— Нехай допоможуть збирати Тоцького!

— Да, тільки разом! Да!

Ми четверо, розплилі у жовтку всіляких там підсвіток, почали запихати Тоцького до ящика. Цього разу все поміщалося, складалося нормально, тільки ящик трохи промок і розвалився. Але чисто технічна проблема викликала у мене обґрунтовану підозру. Я зупинився з шматком грудини Тоцького і глянув суворо на Макса.

— Макс…

— А?…

— Макс, — дипломатично почав я. — Ти, брат, не думай, що я знову наїжджаю на тебе…

— Ти стосовно підара? Забудь, старичок. Давай швидше упораємося…

— Який в хєра підар! Скоро нас самих так виїбуть, що місця на сраці не знайдеш, де штопати.

— Ти чо?! А?

Я сів прямо на жовтий сніг. Макс проти мене.

— Макс, скажи, де голова?

— Ти про шо… Лу? Я ж…

— Макс, — тихо почав я. — Де голова Тоцького?

Макс випнув губу, сплюнув через неї, подивився на гурт дівчат у яскравих курточках, що пускали кольорові кульки, сипали серпантином.

— Лу, а шо, скоро Новий рік? Да?

— Ну да.

Парочка запихала останню ступню. Запихала баба, а мужик стояв на чотирьох і ригав.

— Макс, куди поділася голова Тоцького?

— І правда, де?

— Ти її забув, Макс.

Ми сіли і подивилися у темряву. Парочка тихцем пробиралася до свого «мерседеса». Макс навів на них свою приправу.

— Е, народ, візитку, — виголосив Макс, провів демонстративно коло дулом свого шпалера, чим викликав у мене неабияку підозру, що кеглі у нього зараз вишикувалися лише у зрозумілому для нього порядку. — Піднеси сюди. Давай. Давай! Хальт! Ги-ги!

Він дивився на жінку, яка йшла до нього погойдуючись, вихиляючи неприродно стегнами. Якось Мама замочила одну таку, істеричку. Макс, з виглядом кіногероя, взяв візитівку і наказав мотати.

— Лу, вона мені не сподобалася, — сказав він.

— Так. Але ти певен, що тобі… — намагаючись надати голосу впевненості, розпочав я, бо починав боятися, коли на Макса наповзала меланхолія.

— Лу, скоро Новий рік, а у нас нема тьолок. Да? Треба було взяти ту. Ми могли б її відтрахати. По черзі, ну, або разом. Вона тиха, зовсім не кричала. — Макс засунув шпалер до кишені.

— Еге ж, Макс. Але та, на хаті Тоцького, була непритомна. І…

— Слухай, у мене дуже багато гріхів, — Макс провів рукою у повітрі, у мене похололо у шлунку.

— Еге ж…

— Я дрочив на Різдво… — Макс почухмарив груди. — І таке інше… Нам треба щось вирішувати. Давай видзвонимо оту сучку з «мерса», вона ось навіть лишила візитку, і відсвяткуємо Новий рік з нормальними бабами, а? Вона дала візитку.

— Розумієш, брат, візитка тобі може не знадобитися, — вкотре потягнув балачку я і помалу почав витягувати люгера.

— До чого це ти?

— Треба щось вирішувати, Макс.

Макс трухонув кеглями.

— До чого це ти? Невже мене замочиш?

Він подивився і нахабно роздявив гнилозубого рота. З нього смерділо тухлою рибою.

— А ти як думав, Макс, — сказав я йому, приставляючи люгер до скроні.

— Це мені за те, що я дрочив на Різдво. — І Макс розплакався, прямо у велетенські кулачила.

— Перестань, братан, усі ми так чи інакше когось випередимо на фініші, — сказав я і обійняв Макса за плечі. — Я ще не вирішив повністю.