Читать «Квiти Содому» онлайн - страница 4

Проповзла парочка, яка вивалилася з «мерса». Баришня спіткнулася об руку Тоцького, підняла і простягнула мені.

— Будь ласка, це ваше!

Макс випнув губу.

— Ні. Не його, — сказав він. — Тоцького.

— Ні, я бачила, як ви упустили.

— Ні, це не моє, — повторив я. — Мої на місці.

Для достовірності я простягнув їй свої руки, щоб вона розуміла, на кого нарвалася. Найшла лоха.

Дамочка подивилася і побачила руку Тоцького з золотим брюліком, а я виматюкав подумки Макса — лишати рижуху, бля, точно козел, може тільки козел. Але потік моїх думок несподівано перервався. Дамочка жбурнула частину Тоцького під ноги і заверещала, забила об дублянку руками, мов крильми курка. Отак вона стояла і кричала, хто його зна скільки. Опам'ятався Макс. Він витягнув свого кольтяру, ткнув дамочці під носа.

— Заткнись, дура! І вйобуй звідси, а не то я…

Я нахилився і став збирати решки Тоцького, думаючи, як замочити Макса, і про підара думав також. Дамочка не переставала верещати.

— Я тебе в жопу оддрючу, а твій фраєр тебе ж і розпиляє!

Ліхтарі лізуть в очі. Мені обридла ця парочка сраних мажорів. Максу, видно, теж, а швидше ґанджу покурити закортіло або по вені чорної прогнати. Він наводить шмал на пару і кричить на всю Тарасівську:

— Блядь, ану валіть звідси!

Тут мене пробиває. Я кажу Максу:

— Макс, а ти знаєш щось про любов?

Кеглі Макса так торохнули, що почули на Троєщині.

— А ти шо, підар? — говорить вкрадливо Макс.

— Ти чо, охрінів. Я тобі про вищу любов втіраю! — я йому.

— Ну ти насрав, — відповідає Макс і тягне руку за шмалом.

Мені робиться ніяково і смішно. Ще валить сніг, сиро і така хєрня, що навіть у кіно не знайдеш. Тарантіно на відгул пішов. Ага. Посцять.

— Мочи, що тягнеш. Я тільки й жду, щоб ти своїми мізками посрав!

І так пру на нього, а він стоїть, ворушить кеглями. Порожняк повний.

— А хто втірав про любов! — завівся по-новій Макс.

— Ідіот, я тобі про любов братську. Про християнську говорив.

Макс якось обм'як, присів навпочіпки, звісивши руки зі шмалом на колінах. Я схилився над ним в брунатних сутінках, з дорогим запахом парфумів та поту, що струменіли з цих двох.

— Ти чого брюлік у Тоцького з пальців не зняв? — уже спокійно запитав я.

— Я не відморозок, — тихо так, наче дитина, сказав він, і велетенські його руки затремтіли на колінах.

— Чистої води, — гнув я своє.

Посипав сірий як попіл сніг. Я сів поруч з Максом. Разом ми подивилися на парочку.

— Що з ними робити? — заворушилися кеглі у голові Макса.

— Замочити.

Мужик зомлів і повис на дамочці.

— Ні. Ми їх відпустимо. Мама нічого не говорила.

Я витягнув «берету».

— Слухай, Макс, на кой хєр ми тягнемо цей ящик? — запитав я у нього.

— Мама ж, блін, сказала… А ну розвернись сракою, — звернувся він до дамочки.

— Мама, недоумку, сказала про другий ящик, — видав я йому істину в останній інстанції.

— Еге… — він продовжував вивчати зад дамочки.

— А ще Мама сказала, щоб я замочив тебе, — давив я своє.

— Ти в натурі?

— Куди натурніше.

Макс заходився вивчати мужика.