Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV» онлайн - страница 135

— Отже, це була історія його власного життя?

— Нарешті ви почали мене розуміти. Я чув, що вона має намір одружитися з молодим герцогом Ломондом, який годиться їй хіба що в сини. Матуся його ясновельможності ладна не зважати на її вік, але тут явно запахло публічним скандалом. Тому й виникла потреба... Ми вже приїхали.

То був один з найвишуканіших будинків у Вест-Енді. Лакей, наче автомат, узяв наші візитні картки й одразу повернувся, сказавши, що леді немає вдома.

— То ми зачекаємо на неї, — бадьоро мовив Холмс.

В автоматі неначе щось зламалося.

— Немає вдома — означає, що її немає для вас, — уточнив лакей.

— Гаразд, — відповів Холмс. — Отже, нам немає потреби чекати. Перекажіть це, будь ласка, своїй господині.

Він черкнув кілька слів на аркуші зі свого записника, згорнув і віддав лакеєві.

— Що ви написали, Холмсе? — спитав я.

— Просто: «Невже вам більше до душі поліція?» Я певен, що це відчинить нам двері.

Так і сталося, причому на диво швидко. Вже за хвилину ми були у вітальні, що нагадувала палац із казок «Тисячі й однієї ночі», — величезній, розкішній, зануреній у напівтемряву, лише подекуди освітленій невеликими рожевими електричними лампами. Я відчув, що леді вже в тому віці, коли навіть найпишніша краса воліє зоставатися в затінку. Вона підвелася з канапи — висока, велична, струнка, з гарним обличчям-маскою, з якого на нас спопеляючим поглядом дивилися красиві іспанські очі.

— Що це за вторгнення... і що це за образливі натяки? — спитала вона, показуючи папірець.

— Гадаю, що ніяких пояснень тут не треба, мадам. Я надто вже поважаю ваш розум, щоб удаватися до натяків, — щоправда, останнім часом, як на мене, він катастрофічно підупав.

— Чому ви так гадаєте, сер?

— Бо ви подумали, що найняті вами розбійники відлякають мене від цієї справи. Але в світі немає такого сміливця, який, обравши мій фах, боявся б небезпеки, що зусебіч чатує на нього. Ви самі змусили мене взятися за справу молодого Мейберлі.

— Не розумію, про що йдеться. До чого тут найняті розбійники?

Холмс похмуро обернувся до дверей.

— Стійте! Куди ви?

— До Скотленд-Ярду.

Ми не встигли пройти й півдороги до дверей, як вона наздогнала нас і взяла мого друга за руку. Криця в її голосі миттю змінилася на оксамит:

— Сідайте, джентльмени. Поговорімо про цю справу. Я бачу, що можу бути відвертою з вами, містере Холмсе. Ви здаєтесь мені по-справжньому шляхетною людиною. Жіноче чуття не помиляється. Я обходитимуся з вами, як із другом.

— Зате я не обіцятиму вам цього навзаєм, мадам. Хоч і не дію ім’ям закону, але захищати справедливість — у моїх силах. Що ж, я готовий вислухати вас, а тоді скажу, що робитиму далі.

— Звичайно, з мого боку було великою дурістю залякувати таку хоробру людину, як ви...

— Але ще більшою дурістю з вашого боку, мадам, було те, що ви опинилися в руках банди негідників, які можуть виказати вас поліції.

— Ні, ні! Я не така проста. Якщо вже пообіцяла бути відвертою, то скажу вам, що ніхто, крім Барні Стокдейла та його дружини Сьюзен, навіть не здогадувався про те, хто їх наймав. А для тих двох це не первина... — Вона чарівно і грайливо всміхнулася до нього, наче до давнього знайомого.