Читать «Чарівник Країни Оз (Збірка)» онлайн - страница 2

— Чуєш, Ем, насувається смерч! — гукнув він дружині. — Піду подивлюся, як там худоба! — І він побіг до хліва, де сім'я тримала корів та коней.

Тітонька Ем облишила посуд і підійшла до дверей. Одного швидкого погляду їй було достатньо, щоб зрозуміти: насувається біда.

— Дороті! — покликала вона. — Мерщій до хованки!

Цієї миті Тото зістрибнув із рук Дороті й кинувся під ліжко. Дівчинка побігла ловити його. Перелякана тітонька Ем відчинила ляду і хутенько почала спускатися сходами до хованки. Нарешті Дороті зловила песика і вже збиралася бігти за тітонькою, аж не встигла зробити й кроку, як почула страшенне завивання вітру. Маленький будиночок так затремтів, що дівчинка втратила рівновагу й сіла на підлогу.

І тут сталося неймовірне.

Будинок кілька разів обернувся навколо своєї осі, а потім почав повільно підніматися вгору, наче повітряна куля.

Саме в тому місці, де стояв будиночок Дороті, зіткнулися два вітри — північний і південний, — і від цього зіткнення народився неймовірно лютий смерч. У центрі смерчу зазвичай буває досить тихо, та оскільки потоки повітря дедалі сильніше тиснули на стіни будиночка, то він піднімався все вище й вище, доки не опинився на гребені велетенської повітряної хвилі, яка понесла його, наче легеньку пір'їнку.

За вікнами було темно-темно, і вітер завивав, наче дикий звір. Загалом летіти було навіть приємно. Якщо не зважати на те, що спочатку будинок трохи покрутило, а одного разу неабияк перехилило, Дороті відчувала тільки легке похитування, як у колисці.

А Тото все це явно не подобалося. Він голосно гавкав, бігаючи по кімнаті навколо господині, а та тихенько сиділа собі на підлозі й намагалася зрозуміти, що ж буде далі.

Аж ось Тото заґавився і вилетів у відчинену ляду. Спочатку Дороті злякалася, що втратила його назавжди. Але потім побачила, що з люка стирчить кінчик чорного вуха. Тиск повітря не давав песику впасти на землю. Дороті підповзла до люка, схопила Тото за вухо і затягнула назад. Потім вона зачинила ляду, щоб таке не повторювалося.

Час минав, і нарешті Дороті зовсім заспокоїлася. Але їй було дуже самотньо, та ще й вітер завивав із такою силою, що дівчинка боялася оглухнути. Спочатку вона думала, що будиночок упаде і вони з Тото розіб'ються на смерть, але, на щастя, нічого такого не сталося. Тоді Дороті забула про свої тривоги і вирішила сподіватися на краще. Вона долізла по підлозі, що трусилася, мов несамовита, до свого ліжечка, залізла на нього, а Тото примостився поруч. Незважаючи на те, що будинок хитало, а вітрисько ревів на повну силу, Дороті заплющила очі й незабаром заснула.

2. Розмова з жувачами

Дороті прокинулася від дуже сильного й несподіваного поштовху. Певно, якби дівчинка не лежала на м'якенькій постелі, то сильно забилася б. Дороті миттю оговталася і почала думати, що ж сталося. Тото ткнувся своїм холодним носиком їй в обличчя й заскавчав. Дороті сіла на ліжечку й виявила, що більше нікуди не летить. У вікно яскраво світило сонце. Дороті підвелася з ліжка, у супроводі вірного Тото підійшла до дверей і розчахнула їх навстіж.