Читать «Чарівник Країни Оз (Збірка)» онлайн - страница 5

— Я живу на Півночі, — сказала старенька чарівниця, — і моя країна теж межує із безкрайньою пустелею. Вона, як пастка, оточує всю Країну Оз. Боюся, дівчинко, тобі не лишається нічого, крім як зостатись у нас.

Коли Дороті почула це, вона гірко заплакала, бо їй було якось тривожно далеко від рідних, серед чужих і дивних людей. Її сльози дуже засмутили добрих жувачів, ті дістали носові хустинки й собі заридали. А старенька чарівниця зняла свій капелюх, поставила його гострим кінцем собі на носа, промовила: «Один! Два! Три!» — і миттю капелюх перекинувся на грифельну дошку. А там з'явився чималий напис:

«НЕХАЙ ДОРОТІ ПРЯМУЄ ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА».

Старенька зняла з носа грифельну дошку, прочитала, що там написано, й поцікавилася:

— Це тебе звати Дороті, люба дівчинко?

— Так, — підтвердила вона, далі схлипуючи й витираючи сльози.

— Тоді це тобі треба вирушати до Смарагдового Міста. Чарівник Оз тобі обов'язково допоможе.

— А де це Смарагдове Місто?

— У центрі нашої країни. Там править той самий могутній Оз, про якого я тобі казала.

— Він хороша людина? — перепитала Дороті з підозрою.

— Він хороший чарівник. А яка він людина і чи людина взагалі, сказати не можу, бо ніколи його не бачила.

— І як мені потрапити до Смарагдового Міста? — розпитувала Дороті.

— Тобі доведеться йти туди пішки. Це буде довга мандрівка, інколи приємна, інколи не дуже. Але я використаю всі свої чари, аби тільки вберегти тебе від лиха.

— Невже ви не підете зі мною? — у голосі Дороті вчувалася слабка надія, адже дівчинка розуміла, що старенька — покищо єдиний її друг у цій країні.

— Ні, цього я зробити не можу, зате поцілую тебе на прощання. Ніхто не посміє образити того, кого поцілувала Чарівниця Півночі.

Вона підійшла до Дороті й ніжно поцілувала її в чоло. Як з'ясувалося вже пізніше, після поцілунку залишився легкий ясно-червоний слід.

— Дорога до Смарагдового Міста викладена жовтою цеглою, — сказала чарівниця, — і знайти її нескладно. Коли побачиш Оза, не лякайся, а розкажи йому, що з тобою сталося, і попроси про допомогу. А тепер до побачення, люба дівчинко.

Троє жувачів низенько вклонилися Дороті, побажали їй щасливої дороги й подалися у своїх справах. Чарівниця ласкаво кивнула Дороті, потім тричі повернулася на лівому каблуку й, на превеликий подив Тото, зникла, наче й не було. Песик чимдуж загавкав, і явно із задоволенням — доки поруч стояла чарівниця, йому лячно було бодай загарчати.

Та Дороті антрішечки не здивувалася. Вона знала, що чарівниці саме так і повинні зникати.

3. Як Дороті врятувала Страшила

Коли дівчинка зосталася сама, то відчула, що зголодніла. Вона дістала із буфета хліб, порізала його, помастила маслом, і заходилася жувати бутерброди — звісно, не забула пригостити й Тото. Потім узяла відро, збігала до струмочка й набрала чистої води. Песик у цей час бігав поміж дерев і гавкав на пташок. Дороті побігла, щоб його вгамувати, й помітила, що гілля на одному з дерев ледь не ламається під щедрим урожаєм груш. Вона зрозуміла, що саме цього бракувало їй для чудового сніданку, й зірвала кілька найспіліших і найсоковитіших плодів.