Читать «Чаклун та сфера. Темна вежа IV» онлайн - страница 461

Джейк підняв записку від Р. Ф. і тицьнув пальцем у малюнок під рядками.

— Ти знаєш, що це значить?

— Гадаю, це сіґул того місця, яке я відвідав, коли вперше мандрував у магічній кулі. Край Грому. — Він по черзі подивився кожному з друзів у вічі. — Думаю, це там ми зустрінемо того чоловіка — ту істоту — на ім’я Флеґґ.

Роланд озирнувся в той бік, звідки вони прийшли, човгаючи уві сні своїми гарними червоними мештами.

— Канзас, яким ми мандрували, був його Канзасом, і чума, що спустошила той край, була справою його рук. Принаймні я так вважаю.

— Але ж вірус може не зупинитися, — сказала Сюзанна.

— Він може поширитися, — додав Едді.

— На наш світ, — мовив Джейк.

— На ваш чи на будь-чий інший світ, — відповів Роланд, не зводячи погляду з далекого Зеленого Палацу.

— Хто такий Багряний Король? — ні сіло ні впало спитала Сюзанна.

— Сюзанно, я не знаю.

Вони принишкли, спостерігаючи за Роландом, який дивився на палац, де знайшов фальшивого мага й реальні спогади та завдяки цьому якимось незбагненним чином відчинив двері назад до свого світу.

«До нашого світу, — подумки виправився Едді, пригортаючи до себе Сюзанну. — Тепер це також і наш світ. Якщо ми повернемося до Америки… цілком вірогідно, нам ще доведеться це зробити, то будемо чужинцями, опинимося на чужій землі, хай який то буде час, яка доба. Тепер наш світ — тут. Світ Променів, Вартових і Темної Вежі».

— До вечора ще далеко, — сказав він і нерішуче поклав руку на плече стрільця. Але всміхнувся, бо Роланд одразу ж накрив його руку своєю. — Може, скористаємося цим?

— Так, — погодився стрілець. — Скористаймося. — Він нахилився і підняв наплічник.

— А що робитимемо з черевиками? — спитала Сюзанна, з сумнівом споглядаючи купку червоного взуття.

— Залишимо їх тут, — відповів Едді. — Вони своє відслужили. У візок, дівчино. — Обійнявши за плечі, він допоміг їй сісти у візок.

— Всі діти Божі мають черевики, — задумливо протягнув Роланд. — Адже так ти сказала, Сюзанно?

— Ну, — відповіла вона, вмощуючись зручніше, — нашою говіркою це звучить трохи соковитіше, але суть ти вловив правильно, любчику.

— То, виходить, черевиків у нас більше, ніж на те Божа воля, — сказав Роланд.

Джейк влаштував переоблік провіанту, який чиясь дбайлива рука напакувала йому в рюкзак. Видобувши курячу ногу, він спитав у Едді:

— Як ти гадаєш, хто нам усе це запакував?

Едді звів брови з таким виглядом, наче не сподівався від Джейка такої недалекоглядності.

— Як це хто? Ельфи Кіблера, звісно. Ходімо, нам час.

5

Вони зібралися біля діброви: п’ятеро мандрівників посеред пустки рівнин. Поперед них у траві слалася прогалина, що цілком відповідала розташуванню смуги хмар у небі. Ця прогалина аж ніяк не скидалася на широку стежку… проте для спостережливого ока той факт, що все вказує в одному напрямку, був настільки ж очевидним, як і намальована на шосе смужка.

Шлях Променя. Десь там, попереду, на перетині цього Променя з іншими, стояла Темна Вежа. Едді чомусь подумав, що коли вітер повіє у їхній бік, він зможе відчути запах її замшілого каменю.