Читать «Чаклун та сфера. Темна вежа IV» онлайн - страница 457

— Чому ти так вважаєш?

Джейк тицьнув пальцем на небо. І коли Едді підвів погляд, то зрозумів, що помилявся: небо не було захмарене повністю, не було нудним, як кошик із постільною білизною. Хмари над їхніми головами безупинно, як стрічка конвеєра, пливли до обрію.

Вони знову опинилися на Шляху Променя.

2

— Едді? Де ти, любий?

Відірвавши погляд од вервечки хмар у небі, Едді глянув на Сюзанну. Вона вже сиділа й з розгубленим виглядом терла потилицю. Можливо, вона сумнівалася навіть у тому, хто вона сама. У світлі хмарного дня червоні чохли на її ногах дня здавалися тьмяними, та все одно лишалися найяскравішими плямами з усього, що зараз потрапляло в поле зору Едді… допоки він не глянув униз, на свої ноги, й не побачив хіпові черевики на кубинських підборах. Втім, вони теж мали доволі знебарвлений вигляд, та тепер Едді сумнівався, що винуватити в цьому можна було лише похмурий день. Він оглянув по черзі Джейкові черевики, Юкові три пантофельки, ковбойські чоботи Роланда (стрілець уже сидів на землі, обійнявши руками коліна, й вдивлявся невидющим поглядом кудись у далечінь). Барва у них була та сама — рубіново-червона, але тепер здавалася позбавленою життя. Неначе після носіння їхня магія зникла.

Зненацька Едді відчув непереборне бажання скинути їх.

Він сів біля Сюзанни, поцілував її і сказав:

— Доброго ранку, Спляча Красуне. Чи дня, якщо вже на те. — А потім швидко, ніби гидуючи самим доторком (відчуття було таке, наче торкаєшся шкіри покійника), скинув черевики. Вони були зношені, потерті на носках, підбори закаляні брудом — словом, уже не виглядали новими. Ще кілька хвилин тому він не знав, як вони вчотирьох тут опинилися, проте зараз біль у м’язах ніг і сліди від коліс візка розповіли йому все. Вони прийшли сюди пішки. Як лунатики. Уві сні.

— Це твоя найкраща ідея за… ну, за тривалий час, — мовила Сюзанна і зірвала з ніг чохли. Неподалік Джейк уже знімав черевички з Юка. — Ми там були? Едді, ми справді там були, коли він…

— Коли я вбив свою матір, — закінчив за неї Роланд. — Так, ви там були. Як і я. О боги, я там був. Я це зробив. — Він затулив обличчя долонями й гірко заридав.

Сюзанна швидко поповзла до нього, допомагаючи собі руками й ногами (цей спосіб пересування заміняв їй ходу). Однією рукою вона обняла його за плечі, другою відняла його долоні від обличчя. Спершу Роланд не дозволяв їй цього, проте вона наполягала, і врешті-решт його руки — руки вбивці — опустилися, відкриваючи зацьковані, переповнені слізьми очі.

Сюзанна пригорнула його до себе, поклавши його голову собі на плече.

— Змирися, Роланде. Змирися і не тримай у собі. Все вже скінчено. Це вже позаду.

— Людина не може залишити таке позаду, — відповів Роланд. — Ні, не може. Ніколи в житті.

— Ти її не вбивав, — сказав Едді.

— Це занадто легко. — Стрілець так і сидів, притулившись обличчям до Сюзанниного плеча, проте його голос тепер звучав чітко. — Од відповідальності за деякі вчинки годі ухилятися. Є гріхи, яких не можна пробачати. Так, Рея була там — принаймні частково, — проте я не можу в усьому звинуватити її, хоча мені дуже б цього хотілося.