Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 158

П’ятірка напасників на ходу розосередилася, утворивши півколо. Тримаючи зброю напереваги, вони насувалися на халупку, ступаючи обережно. Та чим ближче підходили до неї, тим безпечнішими ставали їхні рухи. Щербатий навіть розігнувся й опустив карабін дулом униз.

Ось Багров, який рухався на крок позаду інших, нарешті перебрів потік.

Умощуючись зручніше біля дверей, Сотник поворушився, аби міцніше вперти лікоть у землю.

Боковим зором уловивши якийсь рух у темряві халупи, Рогожин іще не зрозумів, що відбувається, та інстинктивно кинувся на землю з криком:

— ЛЯГАЙ!

Його крик злився з дуетом пострілів. Скрикнувши, махнувши в повітрі незграбними руками і впустивши карабін, завалився Щербатий. Багров випередив призначену йому кулю лише на крихітну частку секунди: вона могла влучити в груди, але чиркнула по лівому плечу, вирвавши жмутик із фуфайки. У відповідь заляскали постріли: Савка Дьоготь із броватим били, не цілячись, посилаючи кулі купно у дверну пройму халабуди. Звідти пролунав іще один залп, та обложені тепер не змогли настільки добре прицілитися. Бандити почули свист куль зовсім близько, але жодна з них не завдала шкоди.

Рогожин відразу зрозумів невигідність їхньої позиції. Сушити голову над тим, звідки в його недавніх полонених узялася зброя, зараз не було коли. Відстрілюючись, він скомандував:

— Назад! Назад усі! — і сам відступив до потоку першим. За ним покульгав Багров.

Дьоготь із броватим залягли, прикриваючи їхній відхід, а потім і собі почали задкувати. З халупи стріляли нечасто, видно, економили патрони.

Атака захлинулася. Коли всі повернулися в укриття, лишивши Щербатого лежати на полі бою, Багров люто виматюкався й визвірився на Рогожина:

— Чим це вони стріляють, Федю? Два патрони, кажеш?

— Ти ж сам бачив — при них нічого більше не було!

— Бачив! Не інакше в тій халабуді щось знайшли! Подивитися треба було спочатку, а потім уже…

— Коли — потім? Нас самих Щербатий мало не постріляв, дурню!

— А ти старших людей не собач, сцикун безбожний! Від мене вже два рази кулю Господь відвернув!

— Коли ти такий богобоязкий — чого за це діло взявся? Хіба жадібність — не смертний гріх?

— Ану, цитьте обоє! — гаркнув Дьоготь. — Яка тепер, у сраку, різниця — гріх, не гріх, де вони стволи взяли, де не брали! В них є чим стріляти, і тепер просто так їх не взяти! Думай щось, Федю, думай! Ти ж у нас мозок, мать твою!

Рогожин закусив губу. Дьоготь правий, хоч як не хотілося це визнавати. Тепер їх четверо проти двох, чисельна перевага нібито за ними, але…

— Їх четверо. Одного поранено, вважай — півлюдини, — розмірковував Сотник.

— Як я промазав, чор-рт! — Гармаш роздратовано стукнув кулаком по прикладу.

— Нічого, тепер розумніші будуть.

— Це погано, Костю, коли ворог розумний.

— Більше лобових атак не буде, це ясно. Фактично виходить — троє проти двох. Із усіх лише Рогожина з Багровим треба серйозно стерегтися. Але що вони можуть придумати в цій ситуації?