Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 154

— Підійди, підійди сюди, Федю. Не бійся, бо «раз» я вже порахував, лишилося ще два рази. А я такий, що збитися можу.

Скреготнувши зубами, Рогожин поволі пішов уперед, перебрів потік, проминувши закляклого в воді Дьогтя, і окрик Щербатого зупинив його вже по другий бік потоку, за п’ять метрів од схилу.

Тепер Багров і Дьоготь стояли спинами до Гармаша. Увага довготелесою цілком переключилася на ватажка. А «вальтер», Павлів трофейний «вальтер», лежав на відстані кількох кроків від нього. І сутінки ставали дедалі густішими.

— То як, Федю, я лише на болоті під ведмеже ревіння в штани срати можу? Ти мені ось просто зараз, при всіх це скажи. Повтори, хай люди це ще разок почують.

— О-ось ти про що-о! — Рогожин миролюбно розвів руками. — Ти образився, Щербатий? Так це ж я жартую так, ти ж наче сам жарт підтримав, посміялися всі разом. Вибачитися перед тобою, чи як?

— Чи як. Рижйо знайшли?

— Все правильно. Старлей довів, куди треба. Ніхто нікого не дурить.

— Ага. Отак, значить, — Щербатий кивнув лисою вухатою головою, ніби приймаючи даний факт як незаперечний. — Скажи мені краще, Федю, коли ти придумав мене разом із моїми хлоп’ятами перестріляти, аби золота вам утрьох більше вистачило?

— Чого це ти раптом…

Постріл не дав йому договорити. Щербатий не цілився, куля пройшла над головою, але Рогожин почув її свист.

— Тихо стій! Коли ви з Дьогтем і Мотею про це домовились: до того, як нас на діло підпрягли, чи вже тепер, коли ми за вас усю роботу зробили?

— Це ж яку ти, морда, за нас роботу робив? — не стримався Савка, спровокувавши новий постріл. Цього разу стріляв броватий.

— Чорну роботу, чорну. Для іншої ми не годимося, правда, Федю?

— Послухай мене, тільки добре послухай, — Рогожин уже прорахував ситуацію і зрозумів, що могло статися, чому Щербатий раптово налаштувався проти нього, а головне — хто доклав до цього зусиль. — Проти вас ніхто ніколи нічого не…

Ці переговори могли затягнутися, але рано чи пізно все стало б на свої місця. Гармаш бачив — вони з Костею й без того вигравали час через плутанину в рядах супротивника. Дозволяти ворогу з’ясовувати всі обставини, через які виникло фатальне непорозуміння, в жодному разі не можна. «Вальтер» муляв Павлові очі. Більш слушного моменту, ніж тепер, годі було чекати.

Відштовхнувшись ногами від землі, Гармаш у стрибку здолав відстань до пістолета. Упавши, підхопив зброю, миттю перекотився, двічі стрельнувши в русі. Найближче до нього стояв Багров. Поки він устиг зрозуміти, що трапилось, і розвернутися на шум, одна з випущених куль уже вжалила його в ногу вище коліна.

Щойно Павло кинувся до зброї, Сотник щосили закричав: «ВОГО-О-ОНЬ!!!», налетів ззаду на Щербатого, штовхнув його плечем у спину. Падаючи зі схилу вниз, той автоматично вистрілив, і сліпа куля мало не зачепила Рогожина, який кинувся на нього.

Своєю чергою Федір сприйняв колотнечу позад себе за спробу когось із його товаришів відволікти увагу на себе, аби дати йому можливість перейти в атаку. Довготелеса незграбна постать звалилася просто під ноги. Рогожин навалився зверху, намагаючись обеззброїти Щербатого, і тут почув крик Дьогтя: