Читать «Шукачі скарбів» онлайн - страница 123

Загалом друга ніч у тайзі минула так само спокійно, як і перша. Навіть сторожкого Сотника більше нічого не тривожило.

Ранком Кость із Грицем натягнули ще вологий, але хоч не такий брудний одяг, і після швидкого сніданку всі вервечкою пішли берегом униз за течією. Гармашу це виходило тільки на руку: поки що їхня експедиція лише біля болота трошки збилася з потрібного курсу, але тепер, прямуючи за провідником до переправи, вони знову поверталися на маршрут, описаний майором Нелюбовим.

Ішли недовго. Скоро річка зробила поворот, берег став крутішим, і нарешті вони опинилися в місці, де русло звужувалося. Обидва береги були лісисті, тільки той, на який їм треба було перебратися, більш урвисто нависав над водою.

— Метрів тридцять, — визначив відстань на око Сотник.

— Десь так, — погодився з ним Гармаш.

Багров скинув з плечей «сидора», поклав біля нього рушницю.

— Підемо тут. Робимо так — усі патрони ховаємо в свої торби так, аби по можливості не намочити. Бо вчора я бачив, хлопці пробували свої сушити.

Справді, Сотник і Коломієць таки зіпсували в болоті свої набої. Спроби висушити їх біля вогнища не дали бажаних результатів. Звичайно, рано чи пізно вони посохнуть, але вологими патронами рушницю не зарядиш. Тоді як не до кінця висохлий одяг усе ж таки можна одягнути.

— Речі так само? — поцікавився Кохан.

— Тоді мішки важкими будуть, теж погано. Нічого, штани посушимо. Головне, хлопці: справді бережіть набої. Крук недаремно літав учора, та й харгі голос подавав.

Коломієць спробував пожартувати, але відразу затнувся — усі бачили, що провідник дуже серйозний. Тому кожен старанно заховав патрони між продуктами й легенькими ковдрами. Бражник, який ніс намет, дбайливо заховав набої між його складками.

— Значить, справи такі, — заговорив провідник, коли останні приготування до переправи закінчилися. — Є два способи: рухатися потрошку самим чи перетягнути на той берег мотузку, — він кинув собі під ноги моток міцного мотуза, який завбачливо прихопив із собою з дому і весь час тягнув на плечі разом із «Сидором».

— Просто звідси перекинути? — Коломієць покрутив рукою над головою, зробивши жест, ніби кидає аркан.

— Один кінець закріплюємо тут, — провідник, не слухаючи його, показав рукою на найближче дерево. — Тільки його підрубати треба й нахилити, аби верхівкою у воду впало. Воно досить грубе, втримається. Тоді хтось один сам піде на той берег, так само сам зрубає інше дерево. Але так, щоб мотузка після того, як її припнуть, була десь отак, — він торкнувся своїх грудей, — над водою. Головне — сильно натягнути. Метушні більше, часу трохи забере, зате надійніше. Хоча, — повторив він, — можна спробувати просто зараз перебратися самотужки. Втриматися при тутешній течії важко, намокнемо всі. Якщо хтось брикнеться в воду — рятувати немає як.

— Весело, — гмикнув Сотник.

— Веселого мало, — промовив Гармаш. — Другий варіант надійніший. Тільки хто піде? З ніг кожного може звалити.