Читать «Фізіологія жіночої депресії» онлайн - страница 8

А та звивалася коло нього, мінилася всіма відтінками веселки, наче саме до неї приїхав далекий довгоочікуваний гість:

– Давай погодуємо Сашка. Будеш винця, соку чи кави?..

І очі у мене округлилися до розмірів чайного блюдця. Мені було огидно і ніяково. Я вже хотіла іти геть, бо відчувала себе у власній хаті гостем, який невчасно приблудився, але вдає, що цього не помічає.

Я ледь дочекалася вечора. Спостерігала разом із Сашком за її гнучким тілом, як воно вилося навколо столу, на мить складалося кружальцями на стільці, грайливо бавлячись ніжками-хвостиком і прозорими пальцями, з яких от-от вислизне довга тонка цигарка із слинявим отруєним кінчиком… Вона розпитувала про життя у далеких краях, і її специфічний шурхий присвист переростав із хижого шипіння у інтимний шепіт. І Сашко спостерігав за її дивовижним танцем, подібним до тих, якими у природі самки заохочують до злягання самців. Вона не врахувала одного – після такого злягання партнери часто навіть не впізнають один одного.

Мені здавалось, я непритомнію. Я згадувала свій далекий дитячий сон і молилася як тоді, багато років назад:

– Боженьку! Ні, тільки не тепер, тільки не так…

– Ходімо спати, пізно вже, та й ти з дороги змучений, – з останніх сил повисла на Сашковому плечі, бо ноги зраджували, і ми попленталися до спальні. Скинувши з себе все, наче якусь осквернену робу, скрутилася калачиком у нього під боком, і, шукаючи там порятунку, шепотіла: «Тут вона мене не дістане. Завтра, будь там що, я покладу цьому край…».

…Незрозумілий шурхіт серед ночі примусив мене розплющити очі. І я з жахом підскочила, немов ошпарена окропом: переді мною стояла вона!!!

У легенькому шовковому халатику, який от-от сповзе з її голого слизького, мов зміїна шкіра, тіла, запхавши ноги-хвіст у мої улюблені капці з рожевими китичками, огидна, льодяна і безпомічна, вона стояла в дверях нашої спальні і мерзотно шипіла: «Там дуже холодно на другому поверсі, самотно і сумно… Я біля вас трохи погріюся, скраєчку»…

– Ну, хіба що скраєчку, – розсміявся Сашко. Він, виявляється, теж прокинувся і зовсім не зрозумів мого страшного внутрішнього стану, тому й намагався перевести все на жарт. А сам сканував, мов рентгеном, її звабливе тіло у тінях нічної підсвітки.

Але вона зрозуміла жарт по-своєму. І вже її тіло, напружившись перед небезпечним стрибком, грало м’язами і витягувалось струною.

– Що з нею? – прошепотів Сашко і аж спітнів. Неначе відчув гіркоту терпкої отрути у своїх жилах. – Я ж приколовся.

– С-с-с, – випустивши смертельний язичок, вона тріумфально підняла голову, і…

– Геть!!! – Я прожогом, гола, як була, висмикнулася з ліжка на ноги, забувши про все – про гостинність, про вихованість, про етику і естетику, про те, що незручно виганяти гостя з хати, про те, що на вулиці ніч. Я кричала несамовито: «Геть!!!»

І вона пішла. Поповзла десь виноградниками, не знати куди і чи надовго. Принаймні, з тих пір я її більше не бачила. Але рік за роком за мною у сні котиться гадяче кубло, обпікаючи слизьким подихом п’яти.